Закарпаття славиться своїми письменниками, митцями та артистами. Але у науковому світі теж є чим похвалитися. Винахідливість закарпатців проявилась у багатьох нових патентах та оригінальних авторських проєктах, які нехай і не глобально, але все ж таки хоч трохи змінили цей світ, пише сайт iuzhhorod.com. Тож, uzhgorod.net представляє список цікавих винаходів від жителів Закарпаття.
Неінвазивний глюкометр
Петро Бобонич — український науковець, доцент, кандидат фізико-математичних наук. Зосередитися на створенні медичного пристрою його змусив особистий інтерес. У дружини Петра діагностували цукровий діабет. Тож науковець занурився у дослідження та розрахунки. Він мав за мету створення спрощеного глюкометра, за допомогою якого можна буде швидко та безболісно вимірювати рівень цукру в крові. Перший пристрій Бобонич створив ще у 2002 році. З того часу він постійно вдосконалює його та проєктує різні моделі. Сьогодні Петро має вже понад 10 патентів. Перші зразки глюкометра являли собою своєрідну пластмасову кліпсу, яка фіксувалася на пальці або мочці вуха. Інфрачервоний промінь проходив крізь судини, вимірюючи рівень глюкози. Після цього дані надходили на екран контролера. Таким чином, немає потреби робити забір крові та аналіз. Людина в будь-який час може власноруч перевірити поточний рівень цукру. Неінвазійний глюкометр Бобонича не дає максимальну точність, похибка коливається в межах 5-15%, але цей показник є достатнім для того, щоб вимірювати рівень цукру.
Глюкометр випробовували впродовж двох місяців у обласній лікарні. Тестували його разом із лікарем Йосипом Пічкарем на 80 людях. Результати задовольнили як лікарів, так і пацієнтів. Остання модель неінвазійного глюкометра Петра Бобонича більш сучасна та працює через додаток смартфона.
LED-елементи
Нік (Микола) Голоняк — син вихідців із Підкарпатської Русі, які емігрували до США. Його називають батьком світлодіодів. Адже саме цей американський фізик закарпатського походження був першим, кому вдалося зробити інфрачервоне світло видимим. Це сталося у 1962 році. Переваги були очевидні: нові лампи здатні працювати від кількох вольтів, незвичайно міцні та економні. Цей винахід називають одним із найреволюційніших. Він досить швидко знайшов найширше застосування в промисловості. Червоні, надзвичайно економічні світлодіоди. Конструктори почали вставляти в калькулятори й електронні годинники, у телевізори та радіоприймачі, пральні машини й холодильники. З їхньою допомогою почали конструювати інформаційні табло на транспортних вузлах, стадіонах, в аеропортах, виготовляти надійні фари автомобілів, світлофори тощо.
Та це далеко не останній винахід Голоняка. На його рахунку 41 патент та кілька престижних нагород. Серед них медаль Едісона, яку свого часу отримували Нікола Тесла та Олександр Белл.
До речі, Нік дуже добре знав закарпатську мову, адже батьки часто розмовляли саме нею вдома або в присутності сторонніх людей, коли не хотіли, щоб їх зрозуміли.
Якось Нік Голоняк в Академії наук вперше зустрівся з професором Джоелом Лейбовіцем, який походив з Тячева. За прізвищем професор відразу розпізнав, що Голоняк походить з тих країв, що він сам.
Коли науковці між собою розговорилися, Лейбовіц сказав: «На тому, Голоняк, повів, я знам, же єм з Європи». Тоді Нік вигукнув Лейбовіцу: «О, ти знаєш наш язик!».
Помер винахідник світлодіодів у 2022 році, у віці 93 років.
Жатно-снопов’язальна машина
Августин Єнковський — насправді видатний український винахідник, який, на жаль, залишився в тіні світової слави. Народився він на Хустщині та мав професію зовсім не повʼязану ані з наукою, ані з технікою, ані з проєктуванням. Він був священником. Та це не завадило Августину зробити справжній прорив у сільському господарстві у ХІХ столітті. Він щиро хотів полегшити життя селянам, які важко та багато працювали в полях. Але скористалися його допомогою не земляки, а більш далекоглядні та зацікавлені закордонники.
У 1873 році Августин Єнковський створив прототип сучасного комбайна — першу жатно-сноповʼязальну машину. Та поміщики й так мали безліч безоплатної робочої сили, тож не хотіли платити за нову техніку. Єнковський не мав за мету прославитись або заробити на цьому, тому навіть не подав заявку на отримання патенту на свій винахід. Хтось все ж таки вивіз креслення та дослідження Августина до Америки, де швидко збагнули, що це дуже корисна та ефективна річ. В США налагодили серійне виробництво, Єнковський же не отримав ані копійки за свою працю.
Папір з опалого листя
Ця історія почалася зі шкільного проєкту. Валентин Фречка з села Сокирниця на Хустщині переміг на Всеукраїнському науково-технічному конкурсі Intel Еко-Україна 2018. Після цього хлопець виборов перше місце на Genius Olympiad у США.
Валентин згадує: «Ідея з листям виникла у мене, і вчителька її підтримала. Я сказав: «Не знаю, чи в нас щось вийде, але спробувати варто». Ми не мали жодних сподівань. Тоді була весна, й опале листя три місяці лежало під снігом. Ми назбирали його в лісі неподалік від школи, це було листя дуба. Почали обробляти. Щоб отримати волокно, я експериментував вдома. Листя варив, перебивав у блендері, ділив на тонкі слайси та сушив. Коли ми з викладачкою подивилися на перші зразки целюлози, то зрозуміли, що це може бути нашою темою. Жодних досліджень про це не було ані на національному, ані на міжнародному рівні».
Після перемоги у конкурсах Валентин не зупинився. Тож у січні 2020 року народилася компанія RE-leaf Paper. Передбачалося, що вона зможе залучити інвестиційні кошти для побудови власного виробництва. Але це виявилося не так просто. І через рік стартап переформатувався у RE-leaf Technology, який зараз працює з підрядними виробництвами. Докладніше про історію винахідника Валентина Фречку читайте в статті.
Презентаційний мікроскоп з віддаленим управлінням
У 2014 році ужгородець Марк Дробнич, якому було на той час 13 років, увійшов у 15-ку фіналістів престижного конкурсу Google Science Fair. За можливість потрапити до обраних змагалися 10000 учасників.
Ідея проєкту виникла у хлопця після уроку біології в школі, коли учні знайомилися з мікроскопом. Прилад, який був у школі, Марку здався дуже простим та неспроможним продемонструвати всі можливості якісного збільшення. Але вчителька сказала щось на кшталт: «Маємо, що маємо, деякі школи в селі не мають і такого мікроскопа». Хлопець замислився. Тоді він вже мав досвід участі у проєкті Robotica-2013, тому вирішив допомогти своїй школі, розробивши власну модель мікроскопа. Глобальною ж метою Марку було забезпечити якісним повноцінним мікроскопом всі школи, які мають у ньому потребу. Школяр створив свою модель на базі LEGO Technik i LEGO Mindstorm EV3, керувати мікроскопом можна за допомогою будь-якого Android-пристрою через Bluetooth, а зображення транслювати в інші школи через Google Hangouts.
Таким чином, відтепер мікробіологію можна зробити загальнодоступною. Про видатного закарпатського біолога Степана Стойка читайте в статті.
Розумний шолом для пожежників
Разом з двома студентами викладач фізичного факультету УжНУ Олександр Молнар шість років працював над створенням удосконаленого та інноваційного шолома для пожежників. Ідея винаходу полягає у поєднанні шолома зі спеціальними окулярами доповненої реальності.
Сам винахідник пояснює: «На зображення, що бачить пожежник, накладається інформація про всі попередження. Тобто, температура, вибухонебезпечні гази, і т.д. Тут є система GPS, але звичайно, що всередині приміщення вона не дуже добре працює. Тому ми доповнили шолом системою IMU, яка використовується в дронах. Це Inermenegmansunity, яка може визначити положення людини в просторі, навіть, коли немає звʼязку із супутниками».
У шоломі є також датчик восьми різних газів – чотирьох вибухонебезпечних, чотирьох шкідливих, які можуть спровокувати важке дихання чи втрату свідомості. Вимірюється температура, висота, вологість, параметри освітлення в трьох діапазонах – інфрачервоному, ультрафіолетовому і звичайному світлі, яке ми бачимо».
Фінансування проєкту відбувалося за кошти держбюджету та угорського гранту.
Велосипед для дітей із ДЦП
Хлопець з Виноградова на Закарпатті Йосип Седлакович з дитинства захоплювався велосипедами. Ще у 16 років він зібрав з металобрухту, розбитих мотоциклів та окремих деталей свій перший велосипед. Потім було ще декілька експериментів. Справжня гордість Йосипа — велосипед, що має 105 швидкостей та може розігнатися до 50 км/год.
Але справжній привід пишатися цим хлопцем — далеко не такі швидкі та потужні велосипеди. Він власноруч сконструював та зібрав два велосипеди для дітей з діагнозом ДЦП. Спеціальне похиле сидіння та адаптований корпус дозволяють крутити педалі навіть лежачи. Дитина, хвора на ДЦП, може спокійно проїхати на такому велосипеді навіть декілька годин, тоді як на звичайному може ледь всидіти кілька хвилин. Влітку винахід Йосипа діти використовують для прогулянок, а в холодну пору року як тренажер.