Закарпатська область стала одним із перших регіонів, який опинився під нацистською окупацією. Більше того, в окупації він пробув довше інших областей України, тому люди тут упродовж війни знаходилися в постійній нестабільності та відсутності базових потреб. Період був дуже важким в історії Закарпаття. То що було на Закарпатті у ті роки? Як край справлявся із труднощами? І як вижили закарпатці загалом та ужгородці зокрема? Про це і йтиметься у статті на сайті iuzhhorod.com.
Що відбувалося на Закарпатті у ті роки?
Наприкінці 1938 року за результатами Першого Віденського арбітражу як одного з наслідків Мюнхенської угоди Італія та Третій Рейх домовляються з Великою Британією та Францією про окупацію Чехословацької Республіки. Остання в свою чергу поступилася південною частиною Словаччини та півднем Карпатської України на користь Угорського Королівства. На початку 1939 року Словацька Республіка офіційно оголосила про свою незалежність і Німеччина окупувала Чехію та Моравію, створивши тим самим протекторати Богемія та Моравія.
15 березня Карпатська Україна оголосила про свою державну самостійність, а очолив її преподобний Августин Волошин. Саме ця людина стала керівником новоствореної держави. На це Угорщина відреагувала негайно і надіслала свої війська. 18 березня опір незалежного Закарпаття був зламаний і край опинився під угорською окупацією. 23 березня Угорщина анексувала нові частини Словаччини на захід від Карпатської Русі.
Угорська окупаційна влада розгорнула масовий терор, насамперед проти активних українців, які проживали у Закарпатській області. Сотні представників місцевої інтелігенції були відправлені до концтаборів, а українську молодь змушували вступати до напіввоєнної угорської організації «Левенте».
Опір Ужгорода
З приходом угорської влади на Закарпаття в Ужгороді також змінюється керівництво. Бургомістром стає Мигай, бароном міста був Перені, великий капіталіст того часу Козьма, священнослужитель Томчані, а головний генерал Вінце. Промисловість була повністю підпорядкована військовій владі. Виробництво предметів широкого споживання почало занепадати, а вже наприкінці 1939 року в місті налічувалося близько 2 тисяч безробітних.
Угорські окупанти насаджували нові порядки. Двадцять чотири години на добу проводилися обшуки, заарештовувалися люди, які мали іншу ідеологію. Найчастіше гоніння зазнавали саме комуністи. До концтаборів та в’язниць було загнано близько 6 тисяч людей з усього Ужгорода (що в ті часи було досить великою кількістю). Тут можна було знайти різних людей різних професій. Євреї, антинацисти, комуністи, демократи та навіть ті, хто не був винним ні в чому, адже ніхто не скасовував доноси на простих людей через заздрість. Особливо небезпечних, на думку тодішньої влади, злочинців допитували, по-звірячому знущалися, а потім відповідно до вироку польових судів засуджували до смерті. Страти проводилися в армійських казармах, де споруджувалися спеціальні шибениці.
В основному переслідували, звичайно ж, вчених та письменників. Ці люди найчастіше намагалися чинити опір новій владі. Щоб позбавити місцеву інтелігенцію можливості плідної роботи, книги та корисні матеріали були вивезені з Ужгорода до Дебрецена до фондів міської бібліотеки та бібліотек, що належали різним товариствам. Але в міській бібліотеці залишилося кілька десятків книг українською, російською та чеською мовами. Водночас, хто ними користувався, дуже швидко потрапляв на допит, адже прізвище людини передавали окупаційній владі. У 1940 році бібліотека зовсім припинила видачу книг українською та російською мовами.
Навчальних закладів також з кожним роком ставало дедалі менше. Угорська влада поступово закривала українські школи. Замість двох українських гімназій залишилася лише одна. З дев’яти народних шкіл працювало лише шість. В роки війни, особливо в період з 1942 по 1944 роки, приміщення багатьох шкіл було перетворено на склади, казарми чи шпиталі.
Іноді містяни об’єднували свої сили під керівництвом комуністів та боролися проти окупантів. Антинацистською боротьбою керував підпільний міський партійний комітет, який очолював комуніст М. Ротманом. Всі імена бійців цього руху, на жаль, не дійшли до наших днів, але достеменно відомо, що були такі особистості як Р. Бачо, І. Фігул, А. Малена, А. Бурич.
Початок війни із Радянським Союзом
У 1941 році Радянський Союз та Німеччина оголосили початок військових дій. 23 червня Угорщина розриває дипломатичні відносини з СРСР, а 27 числа вступає у війну на стороні нацистської Німеччини. Безумовно, до війни була залучена і Закарпатська область, де розпочалася активна мобілізація до армії, посилилися репресії з приводу незадоволених. В Ужгороді під управлінням комісара Міклоша Козми відбулося засідання дорадчої комісії, на якому розроблялися заходи, спрямовані на посилення роботи адміністративних органів зв’язку у воєнний період. Дорадча комісія вказувала на необхідність вжиття адміністративних заходів до всіх підозрюваних елементів, які вели у минулому підпільну діяльність, комуністичну пропаганду чи підривали авторитет влади. Визнаних винними у скоєному відправляли до робочих таборів. Діяла комісія, яка перевіряла благонадійність, особливо службовців, лікарів, вчителів та інших представників ужгородської інтелігенції.
Бомбардування Ужгорода
Польоти радянських літаків над Ужгородом почалися ще влітку 1944 року, але спочатку вони були лише розвідувальними. Спочатку ужгородці дуже боялися літаків, але після кількох хибних тривог багато хто вже навіть ховатися під час сирен не дуже поспішав. Це спричинило величезну катастрофу і безліч смертей у майбутньому.
Спочатку все обходилося без бомбардувань, але періодично ужгородці розповідали про те, що радянські солдати лякали стріляниною вище голови. Кулі свистіли, жителі в паніці розбігалися, але жертв не було, тож багато хто припускав, що радянські солдати або намагаються налякати німців, або розважаються.
Бомбардування 27 серпня 1944 року застало всіх зненацька. Той день був для ужгородців неспокійним. Вже о 6 ранку завила сирена, яка попереджала містян про наближення ворожих літаків, але все обійшлося, і тому жителі, заспокоївшись, почали готуватися до футбольного матчу між командами Ужгородського атлетичного клубу та атлетичного клубу Уйвідейка. В години підготовки все було цілком спокійно. Тому не дивно, що коли сирена спрацювала ще через годину, більшість ужгородців навіть не звернули на неї увагу. Це було найбільшою помилкою, бо через пів години над Ужгородом з’явилися літаки, які почали скидати на вулиці міста бомби.
Перша бомба вбила воротаря команди Уйвідейка на прізвисько Бенедек. Гравця Мейсароша дуже поранили, а ще двоє гравців – Чіллог та Куліні – зазнали легких травм. Преса того часу говорила про те, що ужгородська команда також була поранена та травмована, а тому матч скасували. Декілька бомб було скинуто на вулицю Волошина, зокрема розбивши двір і частину будинку відомого на той час друкаря Геогргія Міравчика. Деякі бомби прилетіли на набережну Незалежності, практично не зачепивши будівлі. Перед будівлею медфаку УжНУ впала та розірвалася 250 кілограмова бомба, але значних руйнувань не спричинила.