Ганна Мигович — видатна особистість Закарпаття, чиє талановите перо та майстерність у різних галузях мистецтва не мають собі рівних. Її ім’я нерозривно пов’язане з розвитком культурного життя регіону та національної спадщини, пише сайт iuzhhorod.com.
Надзвичайно багатогранна людина, яка поєднує в собі талант художниці, педагогині та винахідниці. Вона здобула визнання на національному та міжнародному рівнях. Як видатна педагогиня вона передала свої знання та натхнення молодому поколінню, виховавши низку талановитих майстрів.
Про майстриню
Ганна Олександрівна Мигович народилася у селі Білки Іршавського району 5 листопада 1946 року. Навчалася в Ужгородському училищі декоративно-прикладного мистецтва, але одразу ж мистецтвом займатися не почала. Захоплювалася художньою керамікою. Спочатку розглядала це як хоббі.
Вже через деякий час Ганна Олександрівна стає учасницею обласних та міських виставок. Потім вирішує взяти участь у всеукраїнських виставок та виходити на міжнародний рівень. На виставках представляла свої роботи з кераміки, живописні натюрморти та портрети. Усі виставки завершувалися для пані Мигович відзнаками.
У 1968 році створила порцеляновий сервіз для кухонних потреб, який почав з’являтися вдома майже у кожного ужгородця.
У 1977 році почала працювати інженеркою-інструкторкою в Ужгороді в конструкторсько-технологічному бюро Укрмісцепрому. Займалася створенням зразків сувенірних виробів та предметів. Паралельно не пропускала виставки й навіть вийшла на міжнародний рівень.
Ганна Мигович стала відома світу після своєї колекції розмальованих писанок. Більшість із них зберігаються у Закарпатському краєзнавчому музеї та Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.
Мініатюрні диньки
Декоративні диньки-гарбузики відомі не лише на Закарпатті, а й за межами області. Ідея належить мистецтвознавцю Федіру Манайлу, який був першим викладачем Ганни Мигович. Саме він навчив майстриню працювати в овочевій творчості.
Мистецтвом “динкарства” Манайло спочатку займався сам, а потім кілька виставок були спільними із Ганною Мигович. В чому ж полягало мистецтво? Майстри своєї справи займалися гравіруванням на динях. Вже готові роботи зачаровували усіх поціновувачів унікальних напрямків творчості.
Зокрема, таких виробів майстер і майстриня виготовили понад дві сотні. У підсумку декоративні гарбузи та диньки стали поширеним видом посуду. Навіть поблизу Закарпатської області мініатюрні овочі трапляються в угорських селах як тара для закладання огірків та помідорів.
Ганна Мигович завдячувала своєму вчителю за передачу досвіду та навчання такої цікавої й клопітливої роботи. Майстри своєї справи гравіювали на динях та гарбузах людей, тварин, візерунки.
До речі, Федір Манайло урізноманітнював свої вироби шляхом важкості виконання. Намагався створити цілі портрети на дині. Інколи навіть малював на овочі до семи осіб. Це були повноцінні малюнки на рослині. Крім цього, Манайло намагався гравірувати на коренях дині та гарбуза, і це у нього виходило.
Слід зауважити, що із часом овочі почали псуватися. Вони почали тріскатися, втрачати форму, а згодом їх почав їсти шашлик. В будинку-музеї імені Манайла навіть шукали людей, які б могли зайнятися реставрацією деяких експонатів.
Сім’я Ганни Мигович
Миговичі — це ціла династія митців. Чоловік Ганни, Іван Васильович Мигович, народився 24 квітня 1945 року в Ужгороді. Закінчив відділ художньої обробки дерева Ужгородського училища декоративного прикладного мистецтва. Саме у навчальному закладі і зустрів свою майбутню дружину.
Далі служив у армії, а після завершення служби навчався у Львівському поліграфічному інституті імені Івана Федеорова. Був художником по дереву Закарпатського національного фонду. Працював заступником головного художника у Закарпатському рекламно-виробничому комбінаті “Торгреклама”.
Допомагав дружині художнім декоруванням динь, а згодом почав створювати народні іграшки з дерева. Згодом почав виготовляти жіночі прикраси та малювати картини.
Олена Іванівна Мигович, дочка Ганни, відома на Закарпатті живописиця, графістка та керамістка. Стала відомою тим, що вишивала шовком художні картини, а також займалася випалюванням на мініатюрних диньках.
Спочатку брала участь у різних виставках разом із мамою, а далі зайнялася самостійною діяльністю. До речі, освіту здобула у тому ж закладі, де і батьки.
Віктор Іванович Мигович, син Ганни Мигович, який також пішов по творчій стежці, закінчив відділ художньої кераміки Ужгородського коледжу мистецтв. Став відомим українським художником, керамістом та живописцем. Від 1985 року бере участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних художніх виставках.
На Закарпатті Віктор Мигович організовує Міжнародний мистецький пленер “Чорна гора”, у якому беруть участь відомі художники Європи та України. Організовує персональні виставки в рідному місті, а також у столиці країни.
Твори Віктора Миговича зберігаються у приватних колекціях Угорщини, Словаччини, Італії та США. Сам митець має безліч нагород та відзнак державного рівня.
Досягнення Ганни Мигович
Закарпатку Ганну Мигович неодноразово запрошували до Москви. Там вона стала лауреаткою Всесоюзного фестивалю народного мистецтва. Ще раніше її прийняли до лав Закарпатського відділення товариства “Україна” з питань культурних зв’язків з українцями за кордоном.
У 1993 році була учасницею міжнародного з’їзду писанкарів “Писанка — символ України”. Саме Ганна Мигович зробила свій внесок у подальший розвиток писанкарства серед української діаспори всього світу.
Роботи Ганни Мигович зберігаються не лише у Закарпатському обласному краєзнавчому музеї, а й у Національній спілці майстрів народного мистецтва України у місті Київ та навіть у Музеї українського мистецтва у місті Чикаго, США.
Входила до складу Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а на Закарпатті була заступницею голови обласного осередку. Постійна членка творчого об’єднання професійних художників Закарпаття.
Трагедія Ганни Мигович
Якби ця трагедія трапилася в наш час, то про неї б написали усі інтернет-видання. Проте у 2000 році серед ЗМІ працювали лише телебачення, газети та радіо. Тому інформації про те, що трапилося насправді, ніде не залишилося.
Ганна Мигович разом із дочкою Оленою потрапила у дорожньо-транспортну пригоду 1 листопада 2000 року. Жахлива новина тоді облетіла шпальти газет. Деталей аварії не розголошували, лише повідомили про те, що пригода трапилася в Ужгороді, а Ганна Мигович із донькою загинули.
Важко пережив смерть дружини та доньки Іван Мигович. Після втрати рідних людей переїхав до Миколаєва, що на Львівщині. Там очолював об’єднання художників Миколаївського району. За допомогою творчості він зміг пережити смерть Ганни та Олени.
Вже у Миколаєві він створив сотні натюрмортів, пейзажів та портретів. Через деякий час він одружився вдруге та разом із дружиною Людмилою вирішив подорожувати Україною. А далі Івана Миговича чекала пандемія, від якої він не уберігся. Захворівши на COVID-19, Іван Мигович отримав інсульт. Помер митець 12 квітня 2021 року, а поховали його у рідному Ужгороді.