Козаки відомі на весь світ своєю хоробрістю та волелюбністю. Гострий розум, винахідливість, сила духу та древня мудрість запорожців донині захоплюють істориків та науковців. Козаки роками ходили в походи, вели довготривалі жорстокі війни, захищали українську землю від загарбників та навіть в таких тяжких умовах завжди дбали про своє здоров’я та фізичну форму. Середня тривалість життя європейців у XVI столітті становила в середньому шістдесят п’ять років, тоді як у цей самий час запорожці з легкістю доживали до дев’яноста років, пише сайт iuzhhorod.com. Ми розповімо як українським лицарям вдавалось роками зберігати секрет своєї молодості, витривалості та стійкості.
Молитва
Довготривалі бої виснажували козаків, тому після запеклих воєн доводилось відновлювати стомлене тіло, силу та енергію. Запорожці проходили реабілітацію та лікувались у шпиталях. Перший госпіталь розташовувався на межі річок Нова та Стара Самара, що на Дніпровщині. Головна лікарня козаків була у Межигір’ї, недалеко від Києва. Шпиталь базувався при монастирі. Запорожці добре платили ченцям, аби ті дбали про поранених та допомагали бійцям встати на ноги.
Монахи готували для козаків особливе зілля, але найбільше часу у період відновлення приділяли молитвам. Козаки також були віруючими, тому лише ченцям з легкістю довіряли своє здоров’я. Запорожці молились гуртом та вголос, адже вважалось, що спільна молитва – найкращий рушій для одужання. Разом з побратимами читав «Отче наш» і хворий або поранений. Якщо молитва не виходила одноголосною або з певних причин переривалась, то козаки припиняли лікування. Захисники вважали, що це знак Бога і він не дає згоди на відновлення та спокуту. Донині у Закарпатській області та у цілому в Україні люди вірять, що молитва здатна подолати усі хвороби та негаразди.
Шкідливі звички, які насправді цілющі
Козаки вважаються прихильниками здорового способу життя, але навіть у них були шкідливі звички. Щоправда, та манера поведінки, до якої ми зараз ставимось здебільшого негативно, колись для козаків була ключовим етапом у процесі відновлення. На полі бою не було медиків, тому куріння люльки заміняло один похід до лікаря. Річ у тім, що козаки до тютюну додавали висушені трави, які мали цілющі властивості та відновлювали силу незалежно від хвороби, яка дошкуляла. Активно використовували чебрець, м’яту, борщівник та полин. Куріння перетворювалось на сучасну інгаляцію.
Запорожці любили й гучно відсвяткувати перемогу за чаркою, проте у бойових умовах алкоголь суворо заборонявся. Наприклад, коли під час морських походів помічали бійця напідпитку, – порушника без жалю викидали в море. Щоправда, козаки завжди носили з собою флягу сивухи чи медовухи, але виключно у лікувальних цілях. Коли бійців мучила гарячка, чарку горілки змішували з гарматним порохом, попелом та чорноземом, одним ковтком випивали цю суміш та лягали спати, а на ранок прокидались уже у доброму здоров’ї. Не було у військових і висококваліфікованих хірургів, проте і з тяжкими пораненнями козаки давали собі ради, а на допомогу приходила українська земля. Рану засипали чорноземом, який перед цим добре розтирали слиною на долоні. Під час зимових походів козаки їли гарячий бульйон з пива, який заправляли олією та гострим перцем. Французький дослідник Гійом Левассер де Боплан, який досліджував історії України та добу козаччини, писав: «Козаки хвороб майже не знали. Більша частина з них помирала в сутичках із ворогом або від старості. Від природи вони наділені силою та зростом високим».
Лікування водою
Кожен козак мав вміти плавати. Якщо ти був дужий, мудрий та винахідливий, але не вмів плавати, то місця тобі на Січі не було. Козаки ходили в довготривалі морські походи по Дніпру та Чорному морю, тож часто контактували з водою. Плавали незважаючи на дощ та кригу, проте найбільше полюбляли купатись влітку. Вірили, що крижана вода має цілющі властивості. Насправді ми самі не помічаємо, як у житті досі використовуємо звички козаків. Як і вони колись, ми сьогодні віримо, що крижана вода подарує нам міцне здоров’я на цілий рік. Саме тому на Водохреще закарпатці занурюються в ополонку. Після купання запорожці блукали хащами квітучих рослин, збираючи на голе тіло пилок. Для кращого ефекту рекомендували блукати полями пшениці чи жита. Козаки вірили в цілющу силу води та землі, тому часто ходили босоніж, збираючи вранішню росу. Також бійці часто спали у полі просто неба, а гріла їх матінка-земля.
Воду використовували для гартування металевих виробів, зокрема зброї та амуніції. «Ковальський» розчин насичувався оксидами заліза та мінералів, тому вважався цілющим і використовувався для пиття та приготування зілля. Також козаки варили вітамінні сиропи, узвари та компоти. У громісткому казані змішували чебрець, м’яту, полин, гілки та листя з дерев, зокрема осики, калини, липи, дуба. Напій не доводили до кипіння, адже він мав добре насититись вітамінами, тому узвар довго млів на легенькому вогні.
Під час морських походів козаки ніколи не пили сиру воду з річок чи солену морську. Завжди воду кип’ятили. Але якщо і такої змоги не було, то додавали до напою звіробій. Запорожці дослідили, що трава має антимікробну дію та цілющі властивості. Але бували дні, коли захисникам доводилось пити болотяну воду, аби не отруїтись перед питтям, ковтали вуглинки з багаття. Навіть зараз в умовах війни наші військові використовують такий лайфхак козаків. Щоправда, вуглинки – це сучасне активоване вугілля, яке має бути у кожній аптечці.
Як закарпатці наслідували козаків?
Хоч Закарпаття й не належало до тих регіонів, де активно розбудовувались козацькі укріплення, січ та устрій, проте жителі нашої області активно підтримували повстання українських лицарів та навчались у них медичним лайфхакам. Козаки для звичайного місцевого населення та селян того часу виступали символом мудрості та волі, тому закарпатці намагались рівнятись на своїх кумирів. Козацька доба глибоко зафіксована в історичній пам’яті закарпатців, адже мешканці нашого регіону активно підтримували Богдана Хмельницького та навіть тікали за межі сіл та їхали до Львова, аби побачити визволителя та долучитись до його руху. Саме у лавах козацької армії закарпатці навчились лікувати важкі кульові та ножові поранення, варити ліки з коріння дуба та медовуху, яка на полі бою заміняла антисептичні засоби. Коли чоловіки повертались до своїх родин у Закарпаття, то розповідали дітям про пригоди на січі, чудернацьких лікарів-козаків та мандри. Взагалі, оповіді про українських бійців того часу складались та переписувались навіть далеко за межами України.
“Козацькі сліди” на території Закарпатської області активно прослідковуються у період антигабсбурзьких повстань у 1678-1688 роках під керівництвом відомого Імре Текелі. Навесні 1677 року, коли повстанці, серед яких було чимало мешканців Закарпаття, звернулися з проханням допомогти до короля Франції Людовіка XIV, який доручив своєму генералу Богему створити найману армію, яка б підтримувала нужденних. Боген довго не роздумував та звернувся до наддніпрянських козаків, які одразу ж вирушили у похід. Весною 1677 року козацькі загони перейшли Карпати та підтримали боротьбу місцевих повстанців.
Закарпатці захоплювались козаками, а після того як лицарі допомогли селянам, довіра до війська зросла ще більше. Саме тому козацький дух та козацькі ідеї і надалі супроводжували наших предків у боротьбі за звільнення від поневолення чужинцями та народжували бажання долучитися до вільних козаків, до матері – України. Чудовим прикладом слугує створення Гуцульської республіки у Ясіні, а також реєстрового козацтва Закарпаття, куди входила майже вся тогочасна молодь. Юнаки прагнули здобути силу та мудрість українських лицарів будь-якою ціною. Так само й зараз наші діти мріють відродити давні традиції та бути схожими на козаків.
Цікаві факти
На Запорізькій Січі існувало і самолікування. Козак міг самотужки обробити рану за допомогою суміші зі слини, пороху, попелу та жмені землі. Закріплювали цілющий розчин компресом з щойно пійманої риби, яку розрізали, чистили та щільно прибинтовували до рани. Компрес оновлювали декілька разів на добу, щоразу ставили свіжу рибу. Козаки вважали, що свіже м’ясо пришвидшувало процес загоєння рани. Готували з риби ще й спеціальний клей: луску варили в казані до драглистої форми та засипали подрібненим подорожником. Розчин довго гріли на вогні, адже суміш мала перетворитись на желе. Завдяки такій козацькій медицині рана швидко затягувалась і через декілька діб відновлювалась повністю.
На війні всі методи хороші, саме тому у таких умовах козакам доводилось виживати та вигадувати нові способи, аби зберегти здоров’я та життя. Запорожці носили сорочки, просякнуті риб’ячим жиром або дьогтем, аби вберегти шкіру від небажаних висипань. Носили такий костюм протягом місяця.
У період козацтва в османські та російській царській арміях панувала наркоманія. Дослідники не виявили жодного такого випадку серед запорожців. Проте доведено, що навіть наркотики, наркоз та деякі медичні препарати не діяли на козаків. Навіть це історики змогли логічно пояснити, адже військо запорозьке складалося здебільшого з селянських дітей. По-перше, хлопців до п’яти років годували материнським молоком, а це допомагало у подальшому психофізичному розвитку. По-друге, матері часто залишали дітей у полі, серед різноманітних трав та рослин, а також аби малюки не голодували, залишали пляшечку з розведеним маковим молоком. У дітей з раннього віку формувався імунітет до різних трав та напоїв.
Донині закарпатці вважають, що щира молитва, рідні стіни, родюча українська земля та народні методи лікування можуть допомогти одужати від різних недуг. Сила та мудрість козаків зараз надихає наших військових!