Тільки світ оговтався від епідемії тифу, як прийшла нова бактеріальна катастрофа. Холера почала свою руйнівну смертоносну ходу по всій Європі. В ті часи Закарпаття входило до складу Угорщини. Загалом по всій країні ця хвороба забрала життя понад 1 млн людей. Та як то кажуть: «Біда не приходить одна». Знищення популяції птахів, зіткнення армії та звичайних селян, голод та розруха. Все це супроводжувало епідемію холери, яка раз за разом новими хвилями накривали європейські країни. Як пройшли крізь це випробування жителі Закарпаття, розкажемо у цій статті на iuzhhorod.com.
Як холера прийшла до Європи
Перші випадки невідомої до цього хвороби були зафіксовані у Південній Азії, точніше — в Індії, у 1817 році. Вже через рік холера розповсюдилася по всьому Китаю та Цейлону. Наступною її жертвою стала Японія. Ще через 4 роки хвороба дійшла до Персії, Аравії, Туреччини та Закавказзя. В Росії перший випадок захворювання стався в Оренбурзі, у 1829 році. Завезли інфекцію скоріш за все торговці з Бухари. Поява збудника хвороби в Європі — це вже було питанням часу. Основним джерелом стали здебільшого торговці, але значно прискорило настання епідемії антиросійське повстання у Польщі у 1830 році. Тоді цар Микола направив для придушення бунту до Європи солдатів з азійських областей, які вже були переважно інфіковані.
Угорці розуміли, що холера вже дуже близько, та наприкінці 1830 року закривають кордон. Але вже було пізно.
На Закарпаття хвороба прийшла разом з русинськими та румунськими перевізниками солі з Марамурешу та Галичини. Спочатку холера потрапила до Уйлаку (Вилоку), Четфалві та Вараху. Потім епідемія захопила комітати Берег, Саболч й Сатмар. Але лікарі не одразу зафіксували саме збудник холери. Коли вони приїхали до Уйлаку, то зробили висновок, що підвищена смертність у регіоні спричинена більше антисанітарними умовами та голодом, а не холерою, адже кордони закриті, тому хвороби у країні немає. То була фатальною помилкою, не було прийнято жодних заходів для стримання епідемії. А коли всі вже зрозуміли, що не пустити холеру до Угорщини не вийшло, цінний час було втрачено, хворобу було вже не зупинити.
Як лікували холеру у XIX столітті
Насправді, якщо дотримуватися жорстких санітарних норм, можна значно скоротити відсоток зараження. Бактерії, що викликають холеру, потрапляють до організму людини через воду або їжу. Дотримання лише трьох головних правил змогло б вберегти багато життів: піддавати їжу термічній обробці, кип’ятити воду та мити руки. Але тоді про це не знали. Тому особливо швидко хвороба розходилася по селах, де санітарно-гігієнічні умови були на дуже низькому рівні.
Інкубаційний період після зараження тривав кілька днів, потім починалася нестримна блювота та діарея, що спричиняло стрімке та критичне зневоднювання. Про необхідність та користь при цьому стані регідрації тоді також ніхто не знав. Тому більшість помирала від так званого висихання. Іноді додавалися ускладнення у вигляді пневмонії, тоді смерть наставала скоріше і вже від дихальної недостатності.
Майже до початку ХХ століття від холери взагалі не було жодних ліків. Як і під час інших епідемій, люди здебільшого сприймали це як кару Божу, тому не бачили сенсу протистояти недузі. Хворих за можливості намагалися просто добре годувати, поїли молоком та давали більше відпочивати.
В народній медицині тоді було популярним один профілактичний засіб, яким всі із задоволенням користувалися. Часник та ягоди ялівцю настоювали у коньяку. Не варто казати, що від холери це мало чим допомагало.
Реакція влади
Закриття кордонів не лише не змогло захистити Угорщину від епідемії, а лише спричинило розвиток інших внутрішніх проблем у країні. Невдовзі почалися масові бунти та голод через зупинення торговельних відносин з сусідами.
Другою помилкою влади було те, що довгий час вона просто закривала очі на те, що коїться. Навіть через пів року після потрапляння до Угорщини збудника холери офіційно було заявлено, що випадки захворювання слід вважати не епідемією, а періодично-тривалою хворобою.
Але все ж таки влада робила деякі спроби зупинити розповсюдження епідемії. Був створений спеціальний об’єднаний адміністративно-військовий комітет з представниками регіонів, військових та судочинців. Всю Угорщину поділили на 20 районів з фіксованим кордонами, які також заблокували, окрім Пешта і Буди. За кожну ділянку відповідали призначені комісари, вони доповідали про поточну ситуацію, надавали звіти та списки хворих й померлих. Імператорсько-королівська армія була приведена у стан готовності до можливих зіткнень з громадянами, адже напруга всередині країні зростала з кожним днем.
Але нічого не допомогло. Холера невпинно ширилася Угорщиною. У чотирьох комітатах Закарпаття хвороба та голод за кілька місяців забрали життя понад 56000 осіб.
Щоб дізнатися, які ще епідемії за різних часів вирували на Закарпатті, переходьте за посиланням.
Холерні бунти серед селян
Попри обмежений доступ до актуальної інформації, люди все одно потроху розуміли, що відбувається. Хворих ставало все більше, не було чого їсти, ніхто не знав, що і як треба робити. Дуже швидко розліталися різні чутки, і люди в них вірили. Так, наприклад, хтось сказав, що холеру розносять птахи. Відтоді почався масовий їх відстріл. Селяни йшли до лісу та полювали на всіх пташок без розбору. Потім зʼявилася історія про те, що влада та багатії хочуть навмисно потравити бідняків, тому спеціально розсипають отруту по селах. Насправді просто всі колодязі посипали хлорним вапном для дезінфекції. Але селян було вже не переконати у цьому. Вони швидше повірили в історію з отрутою. Це стало одним з поштовхом до початку холерних бунтів.
Перша сутичка між владою та цивільним населенням відбулася 17 липня 1831 року. Її спричинило закриття мостів, адже дуже багато людей залежало від сезонних робіт на Великій рівнині (Альфельді). Вони розуміли, якщо не потраплять на інший кінець мосту, помруть від голоду.
Бунти спалахували по всій Угорщині. У них брало участь близько 45000 осіб, здебільшого селян. Згодом протест проти закриття кордонів перейшов в особистий конфлікт між чиновниками та простими людьми. Повстанці руйнували палаци та маєтки заможних угорців. Було вбито 13 дворян, багато хто з багатіїв просто тікав.
На Закарпатті масові зворушення охопили Ужанський та Березький комітати. У 1836 році було велике повстання селян 44 сіл Мукачево-Чинадіївської домінії. Головною причиною бунтів на Закарпатті теж стало обмеження їздити на заробітки. До того ж попри надзвичайно складну ситуацію в країні, ніхто і не думав зменшувати побори та податі. Люди були у розпачі. Не було чого їсти, роботи не було, все що вдавалося заробити — забирали, та ще й холера.
Королівські війська чинили жорстоку розправу з бунтівниками. Було страчено близько 120 найактивніших борців, понад 4000 учасників повстань були увʼязнені. Швидкі та рішучі дії уряду зупинили бунти.
Але надалі саме ці холерні повстання відіграли важливу роль в історії. Лайош Кошут, який брав безпосередню участь у придушенні бунтів, зміг на свої очі побачити жахливі умови, у яких жили селяни. Потім цей політик-реформатор стане одним з головних революціонерів та буде боротися за краще майбутнє Угорщини.
Повернення холери
Наступна велика епідемія холери вразила Угорщину вже у 1848-1849 роках. Тоді вона забрала більше життів, ніж революція та війна за незалежність.
Джерелом нової хвилі хвороби стала Трансільванія, потім холера поширилася на регіон Тиси та дуже швидко досягла столиці.
Медики за всі роки після першої епідемії так і не змогли знайти ефективного лікування. Прогрес стався лише після визнання важливості особистої гігієни. Постійні заклики мити руки та обробляти продукти змогли трохи пригальмувати розвиток інфекції.
На Закарпатті найбільше жертв холери було в Ужанському комітаті, де 91 село жорстоко потерпало від епідемії. Лише за місяць тут загинуло від холери 1877 осіб. А село Великі Лучки у Мукачівському районі навіть через холеру змінило своє місце розташування. Раніше воно було розміщено ближче до міста.
Остання велика хвиля холери була в Угорщині в березні 1872 року. Вщухла вона тільки у середині вересня 1873 року.
Ще кілька разів холера поверталася, але з кожним разом санітарно-епідеміологічні норми підвищували свій рівень. Тому жертв ставало все менше.
З усім тим, Угорське королівство втратило через холеру більше мільйона жителів. Скільки саме людей померло на Закарпатті, наразі неможливо визначити, але немає сумнівів, що ці цифри жахливі.
Лише після 1892 році з хворобою вдалося успішно боротися. Споживання чистої питної води, прибирання у місцях загального користування та ізоляція хворих в окремих лазаретах — прості умови успішного холерного протистояння.
Статтю про епідемію свинячого грипу в Ужгороді читайте за посиланням.