Черевний тиф, малярія, холера – це далеко не повний список епідемій, які траплялися на Закарпатті в різні періоди історії. До того, як медицина досягла сучасного рівня, пошесті відбирали безліч життів. Чума, дифтерія, іспанка – це наймасовіші з відомих пандемій, які торкнулися й регіону з центром в Ужгороді. Але далі на iuzhhorod.com ми зосередимось лише на кількох із них.
Як ізоляція частини земель чуму зупинила
Чума косила людей по цілій Європі ще в 14 столітті. Подейкують, що завезена вона була з Китаю, а коли дійшла до Закарпаття, то одна ситуація допомогла врятувати місцевих мешканців. І ця ситуація одночасно є легендою заснування сіл Великий Бичків і Малий Бичків.
Легенда говорить, що якраз у той час місцевий чоловік на прізвище Бабинець намагався врятувати родину від пошесті, тому звернувся за порадою до знахарки. І вона порадила зорати всі свої землі, створивши навколо них рів. Спочатку він зробив це, послуговуючись великими биками, а коли вони виснажились, орав уже за допомогою телят. Перша територія стала зватись Великий Бичків, а на місці другої тепер Малий Бичків. Територія була ізольована, і завдяки цьому пошесть зупинилась.
Тиф і малярія у 18 столітті
У 18 столітті Закарпаття в складі Угорщини переживає важкі часи. Окрім неврожаю і пов’язаного з ним голоду, по цій території пройшла епідемія тифу, зафіксована навіть у Гукливському літописі. Там згадується місцева назва цієї пошесті – “глуханя”. Особливо тяжко страждати довелося Мараморощині. Найбільш критичними були 1786–1789 роки, коли кількість жертв хвороби обчислювалась тисячами. Додатково до тифу ще додалась малярія, або, як її називали закарпатці, “зимниця”. Тоді не було нормальної медицини, ліків і можливості надавати таку допомогу, відповідно населення краю зменшилось на 1/32.
Холера і бунти
А вже в 19 столітті регіон зазнав ще одного лиха. На Закарпатті вирувала холера, а цей період увійшов у історію під назвою “холерні бунти”. У 1810-1815 роках, а потім у 1831-му ця територія зіткнулася з голодом і холерою, які лютували в такому масштабі, що тільки за 3 місяці загиблих від цих лих нарахували 56 тисяч у чотирьох закарпатських округах. Австро-угорська адміністрація запровадила карантин, а в деяких комітатах було введено надзвичайний стан.
Влада вводила по-своєму логічні обмеження, які, однак, викликали в селян хвилю протесту. По-перше, було заборонено ховати померлих із процесією, як того вимагала традиція. По-друге, влада стала дезінфікувати криниці хлорним вапном. По-третє, ще здорових мешканців змушували робити могили й домовини. Усе це викликало обурення, бо селяни дійшли до думки, що їх хочуть отруїти, не поважають їхні традиції та вже готують до винищення. Тож вони стали брати до рук зброю, нападати на представників влади та панів.
Якраз у 1830-х холера вирувала в Польщі й Росії, звідти цю заразу, вочевидь, і завезли. На початку 1832 р. жупан Земплинського комітату звітував, що з 40 439 хворих померло 18 672. В Ужанському комітаті загиблі були в 91 селі, усього їх нарахували 1877. Село Великі Лучки після тих подій трохи змінило своє розташування, відтоді воно віддалилось від головного міста.
Ось тоді повстання стали ще однією епідемією. Народ був обурений не лише описаними вище діями влади, а й тим, що через холеру закарпатцям заборонили їхати в сусідню Угорщину на заробітки. Тоді від роботи за кордоном життя селян регіону залежало ще більше, ніж зараз. Тому голод посилився, що призвело позосталих мешканців Закарпаття до крайнього зубожіння.
Протестні настрої населення зрозумілі, а надихнули на рішучі дії подібні виступи на сході Словаччини. Ширилися чутки про те, що “визволити” Закарпаття має намір російська армія, що в той час сприймалося людьми позитивно.
Бунтарі стали чинити насилля, наскільки в них була можливість. Австро-угорський уряд намагався зупинити агресивні дії повстанців, обіцяючи їм амністію, якщо вони перестануть це робити й просто здадуться. Але це не допомогло досягти мети, тому каральні війська почали жорстокі розправи. До того ж податки, накладені на людей, не зменшились. Однак через деякий час імператор постарався уникнути ескалації конфлікту, припинивши каральні операції.
Помилка влади
У той період на Закарпатті, як і в усій Угорщині, не було каналізації, а стічні води без перешкод потрапляли до джерел і криниць. Також умови життя в хатах селян були антисанітарними. Це дуже ускладнювало приборкання холери. Влада ж розлютила населення закриттям кордонів. Та згодом вона зробила ще одну помилку, на деякий час дозволивши рух через кордон, що призвело до нового спалаху.
Знищення птахів як запобіжний захід
Аби врятуватись, у деяких районах населення втікало до лісів і виноградників. Але між населеними пунктами владою були створені загони, які мали вбивати птахів, що залетіли з інших територій. Ідея була в тому, щоб пернаті не занесли пошесть у край. Але, звісно, це не допомогло справі радикально. Людям стало здаватися, що це прийшов Страшний Суд. Вони помирали ще й тому, що вкрай ослабли через голод.
Історія повторюється
Уся ця історія нагадує нам події “коронавірусних” років 20 сторіччя, коли люди теж з недовірою поставились до дій влади. Також багато закарпатців погано сприйняли зачинення кордонів і вакцинацію, однак до таких серйозних наслідків, на щастя, не дійшло.