Закарпатці часто пов’язують святкування Івана Купала з давніми язичницькими звичаями слов’ян. Старовіри досі збирають у цей день трави, квіти та листя, висушують їх, а потім готують цілющі настоянки. Щоправда, світська влада, а згодом і церква переслідували знахарів за такі ритуали та навіть карали побиттям. Проте такий звичай передавався з покоління у покоління, тому священнослужителі вирішили поєднати слов’янський обряд із християнським святом та дозволили жінкам освячувати цілющі трави у храмі. Саме так з’явилась традиція в’язати трав’яні букети-обереги для дому та двору. Освячували трави у храмі, а потім ними прикрашали світлицю, кожну кімнату, а також навіть хлів. Люди вірили, що дух Івана Хрестителя сходить на землю з шостого на сьоме липня та благословляє людей, даруючи міцне здоров’я на цілий рік, пише сайт iuzhhorod.com. Тож пориньмо в атмосферу святкування Івана Купала та дізнаємось, яких ще традицій та звичаїв дотримуються закарпатці.
Традиційні купальські багаття
Закарпатці вірять, що у купальську ніч, тобто з шостого на сьоме липня, перероджуються усі чотири божественні стихії. На думку старовірів, опівночі земля, вогонь, вода та повітря з’єднуються, а людина у цей час може їх з легкістю підкорити. Саме тому на Івана Купала молодь розпалює багаття та стрибає через нього. Якщо дівчина чи хлопець самотні, то через вогонь стрибають по черзі. Проте у цей момент потрібно максимально зосередитись, адже не можна торкатись вогню. Якщо стрибок удався, то панночку очікувало швидке заміжжя, а парубка – вічна удача.
А от закохані пари стрибали через ритуальне багаття разом, та ще й тримаючись за руки. Якщо під час стрибка рукостискання не розривалось – то пару очікувало весілля, якщо усе йшло не за планом це був знак, що хлопець з дівчиною скоро розійдуться.
У Закарпатті традиційні купальські багаття розпалювали на околиці села або далеко за хатами, тобто поруч з лісом. Вогонь називали живим, адже добували його за допомогою тертя або кресання, як робили це у давнину наші предки. Для того аби підпалити багаття, збирали по усьому селі дрова, солому та старий одяг. Також хлопці крали у дворі дівчини, з якою мали намір одружитись, частину з дерев’яної огорожі, дрова чи шини. Дівчата приносили торішні засушені трави, які кидали до вогню.
Пошуки папороті
Також закарпатці вірили, що у купальську ніч дерева у лісі переходять з місця на місце, а ще спілкуються між собою за допомогою шуму гілля та листків. Наші предки стверджували, що хто у цю ніч знайде папороть – той зможе побачити як блукає деревина та розуміти її мову. Цвіт папороті також мав переказати господарю, де знаходяться земні скарби та як їх шукати. Людина, що першою знаходила паросток, вважалась усезнаючою та усебачачою, а наступного року мала прославитись на все село.
Мало хто знає, але папороть справді цвіте дуже короткий проміжок часу, а її пік розвитку припадає саме на Івана Купала. Рослину знайти важко, адже вона ледь помітна серед зеленого густого лісу. Тим паче наші предки вірили, що від людського ока папороть охороняють сили прадавніх хащів, тому люди часто боялись йти у гущину темної ночі. Але закарпатці стверджували, що хто зможе здобути цвіт квітки – той зможе побороти самого чорта.
Якщо чоловік все ж таки знаходив папороть, то він стелив навколо неї скатертину, яку використовували перед великодньою трапезою, ножем окреслював коло на землі, а також кропив рослинку свяченою водою. Згідно з повір’ям, о дванадцятій годині ночі папороть розквітала та спускала свій цвіт на тканину, що лежала на землі. Легінь мав якомога швидше підібрати жаринки та сховати за пазухою.
Після ритуалу парубок мав у лісі зустрітись зі злими духами, аби їх побороти усю дорогу молився. Коли хлопці повертались додому з папороттю, то розповідали, що бачили чорта, який кидав у них камінням, стріляв та жбурляв у лице землею. Так дітей залякували, аби ті самостійно не ходили до лісу, а для правдоподібності юнаки мастили лице болотом та навмисно бруднили одяг.
Купальські трави та звичаї, пов’язані з ними
Слов’яни стверджували, що русалки, мавки та інші прадавні лісові жителі вирощували цілющі трави. Також вважалось, що на Івана Купала міфічні персонажі не ховаються від людей, а навпаки намагаються їх завести у пастку. Проте дівчата, не дивлячись на страх та залякування, ходили до лісу, аби зібрати цілющі трави та сплести вінок, який використовували під час ворожіння.
Закарпатці вірили, що зібрані перед святом Івана Купала трави виявляють найкращі лікарські властивості. Цілющі трави називали святим зіллям, освячували в церкві та ховали за образами. А витягували лише у разі тяжкої недуги. З трав заварювали чай або робили настоянки. Лікували купальським зіллям і людей, і худобу.
Також купальське зілля вважалось найкращим добривом, яке допомагало зібрати плідний врожай. Освячені гілки забивали у грядку, де росла картопля, буряк, огірки, морква та інші овочі. Трави стискали у кулаках, подрібнювали та посипали ними землю. Якщо у селі була посуха, трави змочували у воді та поливали ними землю, якщо навпаки селян турбували тривалі гради, то зілля спалювали в печі. Під час таких ритуалів господині молились та просили Бога уберегти їхній врожай. Також на Закарпатті сьомого липня господарі збирали гнилі сливи, груші, яблука та складали у бочку, додавали самогону і так варили горілку.
Як дівчата ворожили на Івана Купала?
Дівчата у ніч на Івана Купала плели вінки з різноманітних польових квітів. Панночки змагались між собою та визначали, чия прикраса вийшла найкращою. Уночі незаміжні селянки збирались біля річки, запалювали свічки та пускали свої віночки на воду. Дівчата вірили, що якщо вінок добре пливе, а свічка горить – то вони от-от знайдуть своє кохання. Проте коли вінок кружляв на одному місті, а свічка гасла – панночка ще мала дівувати та чекати свого судженого. Якщо вінок одразу прибивався до берега, то дівчина цього року мала вийти заміж. Хлопці спостерігали за дійством та не втручались у процес. Однак закохані парубки виловлювали з водойми вінок дівчини, з якою мали намір одружитись або зустрічатись.
Також панночки ворожили вдома на воді. Дівчата набирали у миску будь-яку рідину, але частіше це було молоко або звичайна вода, загадували ім’я бажаного чоловіка, пошепки промовляли його та кидали у посудину невеличкий камінець. Дівчата пильно вдивлялись у воду, адже мали порахувати кількість кіл, що утворились. Якщо число було парне, то бажання мало збутись, а якщо ні – то поки дівчина судженого ще не зустріла.
Свято Івана Купала часто пов’язували зі стихіями вогню та води. Саме тому наші предки вірили, що у цей день потрібно змити з себе усе лихо та недуги. Сміливці купались у ставках та вірили, що так зможуть оздоровити тіло та душу. Проте в інших регіонах люди вірили, що навпаки у цей день купатись заборонено, особливо чоловікам, адже їх можуть заговорити русалки, мавки та інші водяні жителі.
Івана Купала – традиційне українське свято, яке часто пов’язують із давніми звичаями, обрядами та традиціями. Закарпатці шанують ритуали наших предків, тому донині намагаються дотримуватись усіх установ!