Історія народної медицини Закарпаття сягає прадавніх часів. Наші предки дотримувались здорового способу життя та активно дбали про своє самопочуття і здоров’я, а у разі потреби лікувались у місцевих знахарів, мольфарів, шептунів, повитух та провидців. Стародавні лікарі у своїй медицині використовували зілля з різноманітних трав, замовляння, магію, цілющі амулети та молитви. Християнство зневажливо ставилось до будь-яких вірувань, а священнослужителі навіть переслідували закарпатських знахарів. Та попри усі обставини, медики розвивали свої здібності та приймали у своєму домі пацієнтів з усіх куточків України. Знахарі намагались передати свої знання та вміння наступним поколінням, тому багато цікавих фактів про народну медицину Закарпаття збереглись донині, пише сайт iuzhhorod.com.
Стародавні методи лікування закарпатських знахарів
Закарпатські знахарі часто у своїй роботі використовували різноманітні цілющі трави. Лікарські рослини збирали в окремо відведені для цього дні, зазвичай на великі свята, зокрема улітку на Петра і Павла, Івана Купала та Спаса. А також у так звані жіночі дні тижня, тобто у середу та п’ятницю. Збирали липу, звіробій, ромашку, чистотіл, листя та гілки дуба. Знахарі вважали, що звіробій лікує дев’яносто дев’ять недуг, тому рослину використовували при захворюванні нирок, печінки, серця та загальних запальних процесах. Якщо людей мучила тривала лихоманка, то знахарі радили пити полин. Також цю рослину використовували як сечогінний препарат. Ромашковий чай пили, аби заспокоїти організм та привести тіло у тонус. Напій чудово боровся з болями в животі та розладами шлунку.
У народній медицині часто використовували продукти тваринного походження, а саме жири: гусячий, собачий, борсучий, свинячий та їжаковий. Так лікували застудні захворювання. Також жири масово використовували у військових госпіталях особливо після тривалих воєн, коли країну оточували епідемії чуми, холери та тифу. При опіках використовували гусячий лій, а туберкульоз лікували молоком та собачим жиром. Сало прикладали до гематом, синців, глибоких ран та до зубів при сильному болю. Наші предки вірили, що астму може вилікувати сіль та їжаковий жир. Знахарі робили з них гарячі компреси та проводили інгаляції. Також рекомендували дихати парою щойно звареної картоплі.
Закарпатські знахарі у роботі часто використовували бронзу, адже саме вона чудово очищувала воду. Її терли на порошок та рекомендували пацієнтам пити при головних болях або захворюваннях шлунково-кишкового тракту. За допомогою дьогтю лікували різноманітні захворювання шкіри, зокрема коросту.
Як лікували недуги за допомогою замовлянь?
Знахарі лікували досить поширену хворобу, яку у народі називають «рожа» – гостре інфекційне захворювання, що вражає верхній шар епідермісу, тому шкіра спухає та покривається червоними плямами. Мольфарі завчасно готували тканину та пасма льону. Рожу прийнято було спалювати, тому рану покривали червоним клаптиком, а паралельно підпалювали льон, притуляли його до хворого місця та шептали замовляння. Під час ритуалу закарпатські знахарі використовували такі слова: «Виженемо хворобу та відженемо туди, звідки її прислали, у глухі, безлюдні місця».
Наші предки вірили, що люди можуть за допомогою слів лікувати й навпаки наражати на небезпеку. Тому у суспільстві вирувала хвороба, яку у народі називали вроки. Старовіри згадують, що найчастіше з такою проблемою стикались малі діти, у яких ще не сформувалась захисна плівка та імунітет до зовнішнього світу. А от зурочити малюка могли дорослі особи, які заздрили рідним дитини. Знахарі казали, що такі персони народились з «злим поглядом». Аби уберегти малечу від вроків використовували різноманітні амулети та обереги: носили на одежі шпильку, вчили дітей скручувати дулі та ховати кулак у кишеню, за пазуху клали свячену сіль. Вроки вміли знімати лише знахарі. Вони промовляли заклинання, витирали обличчя дитини виворітною стороною сорочки матері, а також підпалювали сірники та кидали їх у свячену воду. Також знахарі лікували людей від переляку. Таку недугу викачували за допомогою вареного яйця та хлібної м’якушки.
У своїх недугах люди звинувачували богів, природу та магічних духів. Наші предки вірили, що вітер несу у собі, нечисту силу, думали, що так за ними женеться смерть. Якщо буревій застав людину на дорозі, знахарі радили хреститись та промовляти молитву.
Рецепти народної медицини закарпатських старовірів
Найпопулярніші рецепти закарпатських знахарів переписувались, передавались з покоління в покоління та збереглись донині. При анемії або загальному знесиленні мольфари готували напій з жмені жолудів, столової ложки меду та води, у яку перед цим занурювали іржаве залізо. Медики рекомендували пацієнтам пити такий напій чотири рази на день перед кожним прийомом їжі. Якщо дітей турбували паразити, то наші предки готували для них напій із коріння кропиви. Рекомендували також перед сніданком з’їсти жменю насіння гарбуза.
При сильних болях у попереку пили перед сном столову ложку звіробою. Заїдали ліки медом, аби організм краще засвоював властивості цілющої рослини. Таким самим напоєм лікували запалення нирок та болі у спині після роботи у полі чи довгої їзди на конях.
Закарпатські знахарі готували цілюще зілля з трилисника та щавлю, які перед ритуалом гріли на сонці, аби ті увібрали у себе тепло. Потім рослини м’яли у долонях, дрібно різали, заливали водою та кип’ятили. Настоювали зілля цілу ніч, а пили тричі на день. Наші предки вірили, що розчин здатен відновити солдатів після поранення, а селян після важкого робочого дня у полі. А от виразку шлунку лікували за допомогою коріння аїру або кориці. Знахарі вправно робили відвар, подрібнюючи прянощі ножем. Додавали до маси дві склянки води та пили ліки кожного дня перед сніданком у малих дозах.
Цікаві факти
Своєю найбільшою силою закарпатці вважали рідну землю, тому часто носили жменю чорнозему за пазухою. А от символом дому був чебрець, або, як кажуть у народі, материнка звичайна. Якщо сім’я виїжджала далеко за межі села, то кожен брав із собою пучок чебрецю. Коли дівчина одружувалась з парубком з іншого регіону та йшла до нього у прийми – також брала з собою чепчик. Люди вірили у силу рослин, тому, наприклад очний біль лікували кропом, а огірок використовували при туберкульозі.
Наші предки добре знали, що коли дитину турбує кашель, потрібно відвести її до соснового лісу. Прогулянки хвойними хащами відновлювали глибину дихання та очищували легені від мокротиння. Навіть хворим на туберкульоз рекомендували більше часу проводити серед хвойних дерев. Проте також добре знали, що людям, у яких є проблеми із серцем, такі прогулянки бором категорично заборонені.
Біль у горлі лікували за допомогою кукурудзяної каші. Щойно зварену мамалигу насипали на лляне полотно, розтирали її, закручували та притуляли до горла. Болі у спині, попереку та тілі лікували кропивою або ж укусами мурашок та бджіл. Наші предки вірили, що ячменю на оці можна позбутись дуже легко, варто всього лише плюнути прямо на утворення. Також гнійне запалення лікували за допомогою замовлянь. Підходили до дзеркала, критули дулю, підносили її до хворого ока та промовляли слова: «Ячмінь, ячмінь, на тобі дулю». За таким принципом лікували висипання на обличчі та герпес на губах.
Народна медицина дивує своїми чудернацькими методами лікування, але варто зауважити, що наші предки були надзвичайно винахідливими лікарями.