Після розпаду Радянського Союзу футбол в Україні розпочав самостійну історію. Почали зароджуватися нові футбольні клуби, сформували власний чемпіонат, а вже згодом настало питання і футбольної збірної, яка мала стати повноправним членом міжнародних асоціацій футболу, пише сайт iuzhhorod.com.
З чого все починалося
13 грудня 1991 року в Україні була створена Федерація Футболу України. Першим очільником її став Віктор Банніков. Новостворена організація одразу ж розпочала процес вступу до асоціацій ФІФА та УЄФА. Вже через кілька місяців ФФУ стала членом міжнародних організацій.
Одразу ж футбольне керівництво України розпочало формувати збірну. Розпочали з тренера. Дуже хотіли бачити на цій посаді легендарного Валерія Лобановського, але тоді “метр українського футболу” тренував збірну Об’єднаних Арабських Еміратів.
Довелось обирати із тих, хто знаходився в Україні. Понад 20 претендентів обрали на той час Віктора Прокопенка, який і розпочав свій історичний шлях у створені нової збірної.
Ужгород — місто першого матчу
Те, що матч мав проходити в Ужгороді, — цілковита імпровізація від ФФУ. Спочатку треба було знайти суперника. Враховуючи скромний бюджет організації вирішили провести гру з сусідами угорцями. Навіть була погоджена дата – 22 квітня, а стадіон – “Республіканський” у Києві (тепер НСК “Олімпійський”).
Тут треба розуміти, що у країні відбувалися кардинальні зміни й фінансові труднощі виникали не лише у футболі, а й загалом у всіх сферах. Тому федерація не змогла забезпечити фінансово трансфер делегації з Угорщини до Києва. Матч довелося перенести на 29 квітня, а з угорцями було домовлено, що він пройде в Ужгороді на стадіоні “Авангард”.
Футбольні очільники тоді розповідали, що ніхто навіть не перевірив особисто стан стадіону в Ужгороді, а просто обрали найближче місто до кордону. Також була проведена мінімальна організаційна підготовка до матчу, а сама збірна вилетіла з Києва лише за день до гри.
Склад команди
Перед головним тренером постало питання підібрати саме тих гравців, які гідно проведуть матч проти угорців. Тоді ж багато футболістів вирішили прийняти російське громадянство, а тому Прокопенко не міг розраховувати на більшість гравців, які народилися на території Української РСР
Крім цього було важко зрозуміти якого ґатунку ті футболісти, які починали виступати у першому внутрішньому чемпіонаті. До прикладу на перший матч збірної не був викликаний жоден гравець сімферопольської “Таврії”, яка у підсумку сезону стала чемпіоном країни. Та і взагалі склад команди базувався на гравцях “Динамо”, “Шахтаря” та “Чорноморця”. Тому у цій компанії появу Сергія Беженара із “Дніпра” та Юрія Дудника із запорізького “Металургу” можна було вважати випадковістю.
Серед голкіперів були викликані: Ігор Кутепов (“Динамо”) та Віктор Гришко (“Чорноморець”). В захисті місце у збірній довірили “динамівцям” Олегу Лужному та Юрію Морозу, Юрію Нікіфорову та Сергію Третяку з “Чорноморця”, Євгену Драгунову із “Шахтаря” та вищезгаданому Сергію Беженару із “Дніпра”.
У півзахисті Прокопенко знайшов гравців “Динамо” Андрія Анненкова, Сергія Ковальця, Сергія Зайця. Також запрошені були гравці “Чорноморця” Юрій Шелепницький, Юрій Сак та Ілля Цимбалар. Також були запрошені Сергій Погодін із “Шахтаря” та Юрій Дудник з “Металургу” із Запоріжжя.
В нападі довелося грати Олегу Саленко з “Динамо”, Сергію Щербакову з “Шахтаря” та Сергію Гусєву з Іваном Гецком з “Чорноморця”. До останнього була прикута особлива увага, адже Іван Михайлович був родом із Закарпаття.
Хід гри
Стадіон “Авангард” в Ужгороді був переповнений. На той час футбольна арена обласного центру Закарпаття могла прийняти одинадцять тисяч глядачів. А прийшло на цю гру понад тринадцять тисяч. Вболівальники сиділи будь-де, а екстремали задерлися навіть на дерева.
Крім цього дуже багато вболівальників приїхало з інших районних центрів Закарпаття і враховуючи специфіку регіону (адже на Закарпатті компактно проживає угорська нацменшина) – вболівали вони за збірну Угорщини. Не варто забувати й про те, як два роки до цього у Берегові пройшла міжнародна товариська гра між берегівським “Глобусом” та будапештським “Ференцварошем”, а вболівальники підтримували не місцевих хлопців, а більш знаменитих на той час чемпіонів сусідньої країни.
Історичний матч розпочав білоруський арбітр Вадим Жук. Команди одразу ж ринулися в бій. Збірна України в такому складі грала взагалі вперше, але в ігрових комбінаціях проглядалося взаєморозуміння. Перші небезпечні моменти також створювали українці. Суперникам дуже щастило. Спочатку не забив Шелепницький, а потім Щербаков. Гра збірної вражала, адже команда без підготовки нічим не програвала у боротьбі більш зіграним угорцям. Проте при перевазі господарів поля на перерву команди пішли без забитих м’ячів.
На другу половину гру угорці вже вийшли більш “заряджено”. Команда Емеріка Енея взяла хід матчу під свій контроль. Поблизу воріт Кутепова почали виникати небезпечні моменти. Цікаво і те, що тренерський штаб угорців почав проводити заміни й змінив за усю гру пів складу з воротарем, а от Віктор Прокопенко зробив лише три звичні заміни, ніби це офіційна гра й інші футболісти поїхали на цю гру як глядачі.
На 61 хвилині матчу форвард Угорщини Іштван Шалої відкрив рахунок у грі. Через дев’ять хвилин Йожеф Кіпріц його подвоїв. Той же Кіпріц на 84 хвилині реалізував пенальті й довів рахунок до розгромних 0-3. Такий другий тайм, мабуть, був прогнозований, адже фізично угорці були сильніше української збірної.
Але на цьому гра не закінчилася, адже на 90 хвилині стався історичний момент цього матчу. Українська збірна отримала право на штрафний удар поблизу карного майданчика гостей. До м’яча підійшов закарпатець Іван Гецко — і забив. Стадіон вже і забув про результат, адже це був перший гол збірної, який забив саме закарпатець та ще й в Ужгороді.
Поразка від збірної Угорщини не засмутила вболівальників, адже вони стоячи проводжали вже свою збірну.
Гра ветеранів
В асоціації футболу дуже довго говорили про те, аби зіграти матч збірних ще раз в Ужгороді. Спочатку матч хотіли зіграти у 2012 році, мовляв, що 20 років з дня першої гри чудова нагода, а потім у 2017-му. Але реалізувати задумане не вдалося. Принаймні на рівні офіційних збірних країн.
Тоді ж футбольні асоціації двох країн домовилися зібрати ті склади, які грали 25 років тому і провести гру серед ветеранів. Гра відбулася в Ужгороді на стадіоні “Авангард”. У збірній Україні в складі вийшли Іван Гецко, Ігор Кутєпов, Юрій Шелепницький, Сергій Беженар, Сергій Ковалець та багато ветеранів, які вже грали протягом усіх років за збірну.
Угорці також зібрали більшу частину тих гравців, які виходили на матч у 1992 році. Крім цього у складі угорської команди грав Шандор Енеї, який народився в селі Малі Геївці Закарпатської області.
Зауважимо, що ветеранський матч завершився із рахунком 3-1, але тепер на користь української збірної. Також у цьому матчі свій гол забив і закарпатець Іван Гецко, який віддано працює у структурі одеського “Чорноморця” вже понад три десятки років.
Після завершення матчу було відкрито пам’ятну дошку на стадіоні “Авангард”, яка нагадує всім про перший матч збірної.