У різні роки в Ужгороді мешкало безліч великих людей. Усі вони прославляли місто по-різному. Хтось був художником, хтось професійним лікарем, а хтось був політиком, який грамотно керував Ужгородом, щоби привести місто до ще більшого процвітання. Таким політиком і був Грабар Костянтин Леонтович. Ця людина кинула всі сили, щоб жителі Ужгорода жили краще за його правління та після його відставки. Яке життя було у цієї людини? Чим він був такий популярний? І чому пам’ять про нього мешканці Ужгорода пронесли через все XX століття? Про це і йтиметься у статті на iuzhhorod.com.
Ранні роки життя майбутнього політика
Костянтин Грабар народився в священницькій династії 15 серпня 1877 року. Його батько Леонтин був дубрівським священником, а мати була донькою настоятеля Ужгородського кафедрального собору Івана Мондока. Народився хлопчик в Ужгороді в домі свого діда Івана Мондока на Підградській вулиці.
Початкову освіту Костянтин здобув в ужгородській гімназії. Після її закінчення він отримав направлення від єпископа Юлія Фірцака і поїхав на два роки навчатися в духовну семінарію в Естергомі. Але пізніше перевівся назад до Ужгорода і вже там закінчив своє богословське навчання. У 1901 році почав працювати помічником у церкві свого тестя Михайла Бачинського у Великих Лучках. Через 7 років перейшов працювати до церкви свого отця у село Дубрівка. Досить швидко став парохом у цій церкві.
У 1919 році, коли Закарпаттям володіли угорці, чоловіка обирають до Сейму Російської Крайні в Мукачеві. На єдиному засіданні цих зборів у березні того ж 1919 року після виступу міністра Російської Крайні Ореста Сабова, Грабар висунув пропозицію, щоб Сейм пред’явив ультиматум угорському уряду щодо встановлення кордонів Російської Крайні протягом тижня. Така пропозиція була прийнята на зборах одноголосно. Звичайно ж, угорський уряд не дав жодної відповіді на цей запит. Але все ж таки це зібрання не було безглуздим, як могло здатися на перший погляд. На основі рішень Центральної Русинської Народної Ради в Ужгороді від 8 травня 1919 року та Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 року вся Підкарпатська Русь увійшла до складу нової держави – Чехословацької республіки. Ще з березня 1919 Костянтин Грабар перейшов до прочехословацької опозиції. Тому з приходом нової влади його обирають до правління Центральної Народної Ради.
Початок політичної кар’єри
У 1921 році Костянтин повертається до Ужгорода, де його відразу призначають директором Підкарпатського банку. Така посада була дуже солідною, адже цей банк був найвпливовішою установою, яка майже повністю контролювала всю промисловість Ужгорода. Філії цього банку були розташовані також у Хусті, Рахові, Пряшеві та Мукачеві. Саме з цього моменту Костянтин Грабар розпочав свою регулярну активну участь у політичному, культурному та господарському житті не тільки міста, а й усієї області як член громадських та державних організацій.
Призначення на посаду
За сім років наполегливої роботи Костянтин зарекомендував себе дуже добре, тому його обрали на пост градоначальника. В газетах того часу писали, що зарплатня його була близько 6 тисяч чеських крон, а от старостою отримував в два рази менше. Але подивившись на всі дії Грабаря, стає зрозумілим, що гроші для нього були не головними. З 1 січня 1928 року він повністю поринає у всі сфери міста. Він використовує будь-яку можливість, щоб перетворити маленьке місто Ужгород не просто в містечко, а в повноцінний центр Підкарпатської Русі. Саме за часів його правління починають прокладатися каналізації та водогони, будується аеропорт, будується цілий квартал під назвою Малий Галагов і будується Ужгородська електростанція.
Президент Чехословацької республіки визнавав вміння Костянтина Грабаря, а тому 15 лютого 1935 року зробив його губернатором Підкарпатської Русі. Звичайно, були люди, які не дуже шанували Грабаря, але більшість зустріли таке рішення цілком привітно. Після того як Костянтин Грабар був призначений на посаду губернатора і повернувся з Праги, в Ужгороді його вітали десятки тисяч людей з усієї Підкарпатської Русі.
Склав присягу на пост губернатора Грабар в Празі 1 березня 1935 року. У своїй промові перед журналістами новопризначений губернатор наголошував на тому, що він збирається й надалі продовжувати роботу, щоб виховати національну свідомість усіх жителів Підкарпатської Русі. Звичайно ж, діяльність нового губернатора Грабаря проходила просто у найжахливіших політичних умовах, але народу було видно, що він робив максимум. Він настільки швидко досяг успіху, що вже в грудні того ж 1935 року зміг переконати президента Чехословацької республіки Едуарда Бенеша дати Підкарпаттю трохи більше автономії. Область пройшла перший етап на шляху до повної автономії всередині країни. Більш того, 12 березня 1936 року в Підкарпатті відбувалося засідання Центральних Народних Рад, на якому схвалили меморандум про надання повної автономії краю. Цей меморандум так швидко, як тільки можна було, передано президенту Едуарду Бенешу. Влада Чехословаччини ухвалила рішення про розробку законопроєкту про автономію краю. На жаль, через Віденський арбітраж цей законопроєкт так і не був реалізований.
Смерть Костянтина Грабаря
У 30-х роках XX століття у Підкарпатті розпочалася не жартівлива боротьба європейських політиків. В 1938 році Грабаря відкликають з посади губернатора. Головною причиною цього було те, що чоловік був принциповим у питанні повної автономії Підкарпатської Русі. Жорстоке політичне протистояння, розчарування та нереалізовані плани на майбутнє сильно погіршили здоров’я політика. Він кидає все та переїжджає в село Чертеж, де вирішує присвятити себе повністю онукам та різьбярству. Але його організм не витримав такого стресу і ранком 21 грудня 1938 року він помирає. Сім’я Костянтина Грабаря вирішила залишитися в Чертежі. Окрім овдовілої дружини політика, в будинку також проживали його син із дружиною та їх маленькі діти. В іншій частині маєтку жила сестра Костянтина зі своїми дітьми. Всі разом вони працювали в своєму великому маєтку.