Сьогодні Карпати мають стійку асоціацію з гірськолижним спортом. Але ще на початку ХХ століття на Закарпатті навіть не мали уявлення про те, як виглядають лижі. На схилах Карпат тоді можна було побачити на лижах лише заможних угорців та австрійців, пише сайт iuzhhorod.com. Як кажуть: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Адже про лижі жителі Закарпаття дізналися здебільшого завдяки військовим, які брали участь у Першій світовій війні. Як це було та як розвивався лижний спорт на Закарпатті надалі пише mukachevo.net
Перші лижники — Українські Січові Стрільці
У 1914 році австрійська армія під час завзятих боїв на Бескиді почала відступати у бік Угорщини. На засніженій Боржавській полонині залишався другий курінь Українських Січових Стрільців.
Зима тоді видалася сувора, місцями було півтора-два метри снігу. В цих складних умовах стрільцям потрібно було ще прокладати стежки та виставляти сторожі на Збуні, Здиняві та Коссяку. Тоді їм на допомогу прийшов загін альпійських стрільців-лещатарів (лижників). Українські військові були вражені цим новим для них засобом пересування по снігу. Тому, коли оголосили про відкриття лещатарського курсу, до нього долучилося поважне число стрільців.
Здобуті у навчанні навички стали в пригоді під час майбутніх зіткнень у горах. Стрільці швидко та вправно опановували лижі. Вже 21 січня 1915 року, коли австрійці знову пішли у наступ, їх зустрічали досвідчені оборонці на лижах.
Пізніше, у 1922 році, Міністерство оборони під час осіннього призову зібрало цікаву статистику щодо володіння лижами серед новобранців. Як виявилося, вправно володіли лижами 749 німців, 671 чехословак, 18 русинів-українців, 14 угорців та 3 поляки. Частина з цих лижників проходила службу у 12-й дивізії на Закарпатті. Тож не дивно, що саме армійці відкрили лижний спорт у цьому краю.
Перші змагання з лижного спорту за участі закарпатців
Війна закінчилася. Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехословаччини, яка вже на той час займала провідні позиції у зимових видах спорту. Союз лижників Чехословацької республіки був заснований ще у 1903 році. Це була перша національна федерація у світі.
У 1923 році команда Підкарпатської Русі вперше виступила на загальновійськових змаганнях на кордоні з Німеччиною у місті Железна-Руда. Золоту медаль здобув піхотинець Ян Міттлохнер з Хусту, а бронзову — поручик ужгородського полку Йосиф Прохазка. Учасники мали пройти у військовій формі зі зброєю пʼятикілометрову дистанцію. У програмі була також гонка на 17 км у спортивному одязі та стрибки з трампліна.
Перші медалі приїжджають до Ужгорода
У 1924 році всі газети писали про перемогу учасників з Підкарпатської Русі на міжнародних змаганнях, в яких брали участь команди з Франції, Румунії та Польщі. Дистанція була набагато більше — 30 км. Але це не завадило трьом закарпатцям фінішувати першими, обігнавши суперників на 7 хвилин. У комплексному заліку Ян Міттлохнер здобув срібну медаль, а військовий з Хусту Альбрехт Мерганс — бронзову.
У Військовому музею в Празі досі збереглась кіноплівка, на якій є кадри тих змагань.
Міттлохнер і Прохазка пізніше брали участь у Тижні зимових видів спорту. Тоді дисципліна називалася перегонами патрулів. На перших Олімпійських іграх у Франції вона також входила до програми, але лише як показовий вид спорту. У цьому статусі перегони патрулів були й на Олімпіадах у 1928, 1936 і 1948 роках. На Зимовій Олімпіаді 1928 року у Швейцарії офіцер ужгородського полку Йосиф Прохазка був вже капітаном збірної.
На всеармійському чемпіонаті 1928 року у Високих Татрах закарпатська дивізія виборола бронзові медалі у триетапній естафеті на 15 км та у перегонах патрулів.
Популяризація лижного спорту серед цивільного населення
Ставлення до спорту у 20-х роках ХХ століття на Закарпатті було скоріше байдуже. Фактично не було ані матеріальної бази, ані фахівців, ані тренувальних майданчиків. Неграмотність, бідність та заклопотаність місцевого населення теж сприяли тому, що спортом майже ніхто серйозно не цікавився.
Лижі на Закарпатті були більше повʼязані з туризмом та відпочинком для багатих. Адже дозволити собі дороге на той час лижне знаряддя могли лише заможні закарпатці.
Діяли туристичні клуби. Найпопулярніший маршрут, яким організатори водили охочих лижників, пролягав навколо Бескидського та Ужоцького перевалів, через вершини Вододільного хребта та Боржавських полонин.
У 1924 році у Воловці були проведені змагання, до яких залучали як армійців, так і цивільне населення. Переможцями очікувано стали вправні військові — представники хустського гарнізону.
З того часу лижам почали приділяти все більше уваги в школах та гуртках, патріотичних організаціях «Орел» та «Сокіл». Проводилися змагання серед школярів, студентів, працівників фабрик та заводів.
У 1929 році у Воловці було проведено перший чемпіонат області, в якому брали участь військові та спортсмени.
Про перший матч в історії збірної футболу в Ужгороді читайте в статті.
Були виділені окремі траси для армійців, які змагалися зі зброєю та рюкзаком вагою 5 кг. Всі інші спортсмени були поділені на вікові категорії: молодші юнаки, старші юнаки, юніори, молодь, дорослі та ветерани. Жінки також змагались окремо.
У цьому ж році ужгородець Антонін Кубена став чемпіоном на дистанціях 18 і 7 кілометрів на змаганнях у Чехії.
Великим осередком лижників в 30-х роках ХХ століття було місто Мукачево. Лише в секції мукачівського туристичного клубу значилось 85 лижників, не враховуючи тих, хто входив до сокольських та скаутських організацій.
Взимку щотижня члени секції виїжджали в гори. Досвічені лижники відправлялися з ночівлею до Воловця, де була розташована база від клубу. Початківці їздили каталися на Бескидський перевал.
2 січня 1930 року в мукачівському кінотеатрі було показано навчальний фільм «Техніка сучасного лижування» з паралельною лекцією. По закінченню показу всі охочі могли записатися на практичні заняття, які згодом проводилися на горі Плай.
З часом географія обласних змагань значно розширилася. Окрім Воловця, їх проводили в Ясіні, Хусті, Рахові, на Ужоцькому перевалі, у Волосянці, Скотарському та на ужгородській Плішці.
Підтримка Чехословаччини
Інтерес на Закарпатті до лижного спорту набирав оберти. Єдине, що стримувало людей, — дороге спорядження.
У 1931 році на зборах національної Спілки лижників у Празі виступив керівник Підкарпатського відділення Ян Прікрила. Він звернувся до Лижної асоціації з проханням надати допомогу та посприяти розвитку лижного спорту в регіоні.
Невдовзі в газетах зʼявилися такі оголошення:
«Передайте старі лижі бідним дітям на Підкарпатській Русі. Спілка лижників Чехословаччини звертається до своїх членів з проханням віддати свої старі непотрібні лижі. У багатьох з вас зберігаються лижі, на яких вже не їздите і які вам непотрібні. Віддайте їх федерації, а ми перешлемо їх на Підкарпатську Русь для дітей нужденних горян, які будуть вдячні вам за те, що дали їм можливість займатися лижним спортом. Приймемо також старі лижні черевики, використані кріплення, вживаний лижний одяг».
Подібні ініціативи реалізувала і місцева влада. Жителів Закарпаття закликали до допомоги бідним верствам населення з лижним спорядженням. Багато хто справді відгукувався та приносив до центрів збору вживані лижі та зимовий одяг.
Гірськолижний трамплін у Воловці
Перший у світі спеціалізований трамплін зі штучною надбудовою був зведений в 1911 році у чеському Цвічині.
У Воловці лижний трамплін зʼявився значно пізніше. Перша згадка про нього, яка збереглась, міститься в журналі Zimní Sport («Зимовий спорт»):
«У літні місяці (1929 року) керівництво клубу готувало будівництво першого лижного трампліна у Воловці. Знайшли місце, розробили плани й створили фонд для будівництва трампліна».
Будівництво трампліна відбувалося за допомоги технічної роти 19-го піхотного полку. Автор проєкту — архітектор Яролімк. Передбачалося, що з трампліна можна буде стрибати на дальність до 50 метрів.
На жаль, не вдалося знайти результатів змагань, що відбувалися на цьому трампліні у чехословацький період. Відомо тільки, що на чемпіонаті краю 1932 року через сильний мороз та вітер частина лижників зійшла з бігової дистанції та змагання були припинені.
У березні 1939 року Закарпаття перейшло до Угорщини. Федерація лижного спорту Угорщини та туристичні агенції скористалися новими можливостями й почали масово вивозити у високі та засніжені Карпати спортсменів і туристів. Трамплін у Воловці було реконструйовано і на ньому провели декілька представницьких турнірів.
Збереглися фільмовані фрагменти змагань навесні 1940 року, де можна побачити Воловецький трамплін. Але визначних міжнародних змагань тут не проводилося. Зараз від першого закарпатського трампліна залишилися лише бетонні блоки, які тримали деревʼяні риштування.
Про розвиток лишнього фрістайлу на Закарпатті читайте в статті.