Закарпатці святкують Великодні свята у родинному колі та вважають, що накривати стіл потрібно разом усією родиною. Для мешканців нашого краю день Воскресіння Христового, як і Різдво та Трійця, вважається найважливішим церковним святом. Саме тому Великодню неділю закарпатці зустрічають у храмі з усією громадою. Напередодні свята господині готують великодні кошики, аби освятити харчі перед урочистою трапезою. Усі християни знають, що немає чіткої дати Великодня, адже кожного року число залежить від змін місячного календаря, але незмінним залишається день тижня, тобто свято завжди зустрічають у неділю, пише сайт iuzhhorod.com. Тож пориньмо в атмосферу Великодня та пізнаємо, яких традицій та звичаїв дотримуються закарпатці.
Традиційна Великодня неділя у Закарпатті
Рано-вранці сім’я вирушає до храму, аби освятити звечора складені кошики. Служба у церкві зазвичай розпочинається о п’ятій або шостій годині ранку, триває близько чотирьох годин та закінчується освяченням пасок. Після літургії родина якомога швидше поспішає додому. Наші предки вважали, що від того, хто як прибіжить, залежить, як буде збільшуватись господарство. Також, якщо у хаті була дівчина або парубок, які мріяли про сімейне життя, то вони мали зайти у двір першими. У народі вважали, що хто перший добереться додому, той цього року одружиться з коханою чи коханим.
Право нести кошик з паскою до церкви мав лише голова родини, тобто чоловік, але якщо з якихось причин його не було, продукти давали найстаршому представнику родини. Коло храму кошики складали у два ряди, а поруч біля паски запалювали воскову свічку. Також раніше кожна родина повинна була виділити частину харчів та поділитись ними зі священником. Саме тому під час служби дяк збирав яйця, паски та ковбасу.
Варто також згадати, що у цей святий день до церкви сходились усі, навіть ті, хто з якихось певних причин та життєвих обставин, не мав можливості придбати продукти та скласти великодній кошик. Селяни та містяни ділились перепічкою, яйцями, шинкою, ковбасою та сиром з нужденними. Якщо ви зробили добру справу у Великдень, то рік мав принести вам радість та хороші новини.
Вдома, перед порогом, господарі зупинялись промовляли: «Христос воскрес», а потім кланялись та одразу ж самі собі відповідали: «Воістину воскрес». Заходили до хати, стіл накривали білою скатертиною, а на верх клали кошик. Ґазда брав до рук паску, торкався нею чола усіх родичів та промовляв слова: «Щоб так їх люди честували, як паску честують», а ті хрестились у відповідь. Сім’я приступала до спільної молитви. Опісля господар розрізав паску та ділив її між усіма, акуратно зрізаючи чотири бокові окрайчики, які давали худобі. Під час трапези усі слідкували, аби крихти хліба чи їжі не падали на підлогу, адже освячені продукти не мали пропасти.
Великодній кошик
Великодні кошики зазвичай використовують лише один раз у році, а саме для освячення пасок, тому закарпатці часто обирають дорогі, вишукані та оздоблені корзини. Раніше кошики у селах Закарпатської області люди плели для себе самостійно. Під час процесу багато молились, а переплітали лозу навхрест. Вербові гілки, з яких створювали пасхальні корзини, замочували у свяченій воді. Наші предки вірили, що той, хто першим виготовить великодній кошик, – той протягом цілого року буде мати щастя та достаток, а також його оминуть біди та хвороби.
Увечері у суботу пасхальну корзину господиня наповнювала продуктами, зокрема складала домашню шинку, масло, сирну плесканку, сіль, ковбасу, писанки, натертий хрін та головний атрибут свята – паску. У деяких регіонах Закарпатської області святили домашнє вино, мед з власної пасіки, тістечка та навіть смаженого півня. Господарі вірили, що якщо принесуть до святині та освятять продукти, які виготовляють на продаж – бізнес розквітне та принесе великий прибуток. А також наші предки вірили у повір’я, що саме півень першим сповістив світ про воскресіння Христа. У кошик ставили свічку та сірники, аби запалити символ світла під час літургії у храмі.
Кошик зі святковими продуктами накривають спеціальною вишитою хустиною чи рушником та кладуть на ніч у холодне приміщення. У народі прийнято до ранку не спати, адже у ніч зі Страсної суботи на Великодню неділю щастя блукає поміж людей. Проте старовіри стверджують, що приходить воно лише до тих, хто не спить, глибоко вірить та сильно чекає.
Великодня трапеза
Після служби Божої у храмі родина повертається додому та разом накриває святковий стіл. Господар обкурює усі кімнати у хаті ладаном, запалює свічку на столі та промовляє слова: «Христос воскрес!», а родичі відповідають: «Воістину воскрес!». Якщо у сім’ї є неодружена дівчина, то їй на голову ставлять паску та виголошують слова: «Аби була людям така велична, як ця паска пшенична!». Після сказаного голова родини очищає крашанку та розрізає її на частини, аби кожному, хто сидить за столом, вистачило шматка. Потім господар розрізає паску на потрібну кількість частин та ділить між усіма членами родини. Так поступово куштують усі продукти, що були у пасхальній корзині. Кожен має насолодитись смаком усіх великодніх страв. У Великодню неділю старше покоління не ходить в гості, адже цей день прийнято проводити з родиною за довгими розмовами та спільними молитвами.
Проте після спільного сніданку господар жене худобу у поле, хоча б на годину. До хвоста тварини ґазда прив’язує червону нитку, яка має вберегти від злих очей та замовлянь. Усі інші члени родини прибирають зі столу. Потім старші лягають відпочивати, а школярі вирушають до церкви або у село святкувати, адже там збираються усі юнаки та дівчата й до вечора відпочивають. Хлопці пильнують дзвіницю та по черзі дзвонять у дзвони, саме так сповіщають про воскресіння Христове, а дівчата спостерігають за дійством поза дзвіницею.
Обливаний понеділок
Світлий понеділок у народі називають обливаним, адже цього дня люди поливають один одного водою. Наші предки вірили, що саме так можна змити всяке зло, скверну та негативні емоції з близької людини. Також у Світлий понеділок господарі приймали у гостях кумів, а хрещені батьки дарували малечі крашанки та писанки. Молодь у цей день знову ж таки збирається у церкві. Хлопці цілий день дзвонять у дзвони та сповіщають про воскресіння Христове, а дівчата грають у різні ігри. Але у Світлий понеділок хлопці дозволяють дівчатам пройти до дзвіниці, адже наші предки вірили, що церковний дзвін цього дня дарує усім охочим міцне здоров’я на цілий рік, якщо постояти під його куполом.
Варто зауважити, що у понеділок лише хлопці поливали панночок. Дівчата повинні були чекати наступного дня, аби отримати можливість відплатити парубкам тим самим. Якщо юнаку сподобалася дівчина, він вів її до джерела, озера або річки, набирав там воду та поливав або вмивав кохану. Якщо панянка мала намір відповісти взаємністю, то вручала легеню писанку, якщо ж кохала іншого – просто мовчки йшла геть. Проте зазвичай яйце трощилося у дівчат за пазухою і це викликало сміх та жарти.
Великдень – світле свято воскресіння Христового, яке дарує посмішки та радість усім християнам. Святкова неділя – це прекрасний привід, аби зібрати велику родину за дружнім столом, обговорити усі новини, поспілкуватись, а також передати малечі стародавні традиції та звичаїв.