Закарпатська область славиться талановитими людьми. Вистачає їх і серед медичних працівників, пише сайт iuzhhorod.com. Згадаємо хоча б лікаря-хірурга Бертолона Ліннера, який понад 50 років присвятив лікуванню людей у рідному місті Берегове.
Так, медики із Закарпаття зробили неабиякий вклад у розвиток не лише регіональної медицини, а й європейської. Все це було зумовлено тим, що область входила у склад низки країн, що дозволяло вихідцям із Закарпаття здобувати освіту, практикуватися та працювати у провідних університетах Європи.
Історія Івана Семеновича Орлая наповнена не лише медичним життям, адже у своїй біографії він був істориком, медиком, письменником та педагогом. Крім того, зазначимо, що у житті медика-хірурга були й політичні притиски від влади через позицію, які залишили темний слід на кар’єрі.
Орлаі де Карбі
Точної інформації про місце народження Івана Семеновича Орлаі де Карбі (таким було повне ім’я лікаря) немає. З одних джерел відомо, що Іван Семенович народився у селі Паладь (теперішня назва Паладь-Комарівці), а з інших – що поблизу міста Хуст. Дуже дивно, адже географічно ці два населені пункти розташовані на відстані 120 кілометрів один від одного. Але точно відомо, що Орлаі де Кабрі народився на Закарпатті у 1770 році.
Батьки хлопчика були угорськими дворянами, звідси й походження прізвища. Іван Орлаі де Кабрі вчився у мукачівській школі з українською мовою викладання, а згодом батьки віддали його до Ужгородського народного училища з латинською мовою навчання. Так, як Іван Семеневочи вважав себе карпатським русином, закони Австро-Угорщини не дозволяли йому здобувати освіту в будь-якому університеті країни. Можливість отримати диплом була лише у Львівському університеті, де Орлаі де Кабрі вчився на філософському факультеті.
Перша робота і нове навчання
Іван Орлай почав вчити дітей у початкових класах Великокарлівської гімназії вищих наук. Викладав географію, арифметику, історію та стародавні мови. Молодий вчитель мав зразкову репутацію і подався за конкурсом на посаду вчителя старших класів. Тут на педагога чекало перше розчарування, адже ректор навчального закладу відмовив у посаді Орлаю через те, що він русин.
Ці обставини змушують Івана Орлая залишити рідну область та виїхати до Росії у 1790 році. Там він вступив до медично-хірургічного училища у Петербурзі. З 1793 року там починає працювати лікарем. До речі, саме в Росії вирішує змінити своє прізвище спочатку на Орлов, а згодом на Орлай.
Лікар за покликом душі
Іван Орлай був надзвичайно талановитою людиною. Після роботи вчителем його завданням було стати хорошим лікарем. Отримавши диплом, Іван Семенович почав працювати ординатором у Генеральному сухопутному госпіталі. Згодом перейшов на роботу лікарем у Семенівський полк. Вже там почав цікавитися розвитком медицини та писати про це.
Дуже сильно цікавили Івана Орлая проблеми лікування віспи, раку та ревматичної епілепсії. Свої дослідження публікував у медичних навчальних закладах. У 1811 році став редактором медичного журналу “Всеобщий журнал врачебной науки”. Світова громадськість була приємно вражена досягненнями його досліджень. Іван Орлай став доктором медицини й хірургії Дерптського університету.
У 1820 році для потреби українського малозабезпечного дворянства була відкрита Гімназія вищих наук у місті Ніжині. Директором гімназії було призначено закарпатця Василя Кукольника, але той раптово помер, тож очолити навчальний заклад запропонували Івану Семеновичу Орлаю.
Директорська робота
Орлай очолив гімназію у 1821 році. Це був навчальний заклад із дев’ятирічним терміном роботи. Цікавим фактом є те, що останні три роки навчання у гімназії опановували університетський курс. Учнів 7-9 класів називали студентами. Але початок роботи для Орлая на новій посаді припав на дуже важкі часи. По-перше, Василь Кукольник не встиг налагодити освітній процес, а по-друге, в Україні тоді не вистачало викладачів основних дисциплін.
Іван Семенович звернувся до міністра народної освіти із пропозицією змінити статутні положення гімназії, а також запропонував реформи, які у підсумку допомогли дітям недворянського походження здобути освіту. Слід зазначити, що випускників гімназії прирівнювали до випускників університетів.
Серед учнів Івана Орлая був відомий письменник Микола Гоголь. Саме видатний автор назвав свого вчителя “незрівнянним педагогом свого часу”. Пізніше Іван Франко заявив, що Іван Семенович Орлай зробив неабиякий вклад у розвиток вітчизняної науки та освіти.
Під керівництвом Івана Орлая гімназія досягає стрімкого розвитку. Якщо ж під час відкриття навчального закладу учнів нараховувалося 41, то у 1826 році їх було вже 250. У навчальному закладі працюють лише відомі викладачі, яких запрошував на роботу особисто директор.
Іван Орлай неодноразово звертався до Міністерства науки із критикою системи освіти. Намагався домогтися змін, розповідав, що бажає відмовитися від практики “зубріння” предмета, а вимагав від вчителів удосконалюватися та користуватися принципами послідовності та логіки.
У підсумку в навчальному закладі почали зароджуватися демократичні принципи, які не подобалися низці вчителів. До того ж, і влада вносила свої корективи. Наприклад, за те, що вчителі створили гурток для обговорення різноманітних морально-етичних питань, більшість із них були звинувачені у вільнодумстві та заарештовані. Звичайно, інші педагоги почали боятися репресій з боку жандармів і об’єдналися проти свого директора.
У 1826 році в Івана Семеновича погіршився стан здоров’я. Крім цього, загострення конфлікту в педагогічному колективі гімназії доходило до критичної ситуації. Іван Орлай звертається до міністерства із клопотанням звільнити його з посади директора закладу. У підсумку він переїжджає до Одеси, де стає директором Рішельєвського ліцею.
Життя в Одесі
Рішельєвський ліцей в Одесі функціонував для дітей аристократичної верхівки. Іван Семенович приступив до своїх обов’язків у 1826 році. Тут також відбуваються позитивні зміни. Була проведена реорганізація, і ліцей почали прирівнювати до одних із найкращих закладів Росії того часу.
Знову ж таки, Орлай вирішив укомплектувати ліцей видатними педагогами, вдосконалив навчальну програму, а також розширив навчальний заклад, створивши там нові кафедри.
Навіть у сучасності Івана Семеновича Орлая згадують як одного із творців української школи, адже попри політичний тиск він зміг організувати систему освіти саме з національним напрямком.
У планах було ще багато, але Іван Семенович Орлай хворів. Перебуваючи на посаді директора Рішельєвського ліцею, він помер 27 лютого 1829 року. В Одесі його і поховали на першому християнському цвинтарі. До слова, цей цвинтар був зруйнований у 1937 році. З ним була знищена і могила видатного лікаря, письменника та педагога. Даних про можливе перепоховання Івана Орлая немає.
Наукові роботи
Багато робіт Іван Орлай присвятив медицині. Кількома роботами користувалися провідні лікарі Європи. У 1787 році друком вийшла робота “Про ревматичну епілепсію”. Неврологічні проблеми дуже сильно цікавили лікаря. Багато часу виділив Орлай дослідженню появи раку у людини. Також досліджував появу таких хвороб, як короста та астма.
У педагогічному напрямку звертав увагу на прогалини у системі освіти Росії. Засуджував її хаотичний стан та запроваджував ідею загального навчання для всіх верств населення. На цю тему виходило кілька статей, які були категорично погано сприйняті у Міністерстві науки.
З історії України писав про карпаторусів та про південно-західну Русію. Любив писати вірші на латині та підтримував дружні стосунки із Йоганном Гете та Миколою Гоголем.