В історії Закарпаття є чимало випадків епідемій ще до сумнозвісних подій із COVID-19, хоча, ясна річ, вони вдарили по місцевому населенню з різною силою. Певний час на початку 2000-х українці багато чули про так звані “тваринні” штами грипу – курячий і свинячий. Далі на iuzhhorod.com ми поговоримо, що таке Н1N1, як в Ужгороді поширювався “свинячий” грип і чи було місто готове до боротьби з вірусом.
Коротко про Н1N1
Вірус високопатогенного грипу А (Н1N1), який ще прийнято називати свинячим, здебільшого передається від людини до людини. Але вважається, що виник він у результаті генетичного обміну між вірусами свиней, птиць і людей. Існує ймовірність передавання вірусу від людей до тварин, зокрема свиней. Однак сам по собі термін “свинячий грип” є метафоричним і не повинен призводити до обмеження взаємодії зі свинями, оскільки передача вірусу від них до людей відбувалася лише в минулому.
Дослідники вважають, що вірус H1N1 вперше виявили в людей у 2009 році. Якщо порівняти симптоми захворювання з тими, які раніше спостерігались у людей, що захворіли на грип А, то різниця буде відчутною. Поширення вірусу в ті роки було серйозною загрозою для здоров’я ужгородців не лише у 2009-му, а й кілька років потому.
Як усе було на Закарпатті
Коли у 2011 р. кілька інформагентств оголосили про перші в сезоні випадки зараження H1N1, зазначалося, що захворіли, зокрема, вагітні жінки. “Усіх хворих шпиталізовано, їхній стан задовільний”, – приблизно так зазвичай звітували провідні лікарі області. А представники облдержадміністрації старались показати, що все під контролем.
Утім, не все було так безхмарно. Наприклад, спроби знайти в аптеках маски, бинти, марлі, противірусні ліки, вітамін C ні до чого не призводили. BBC повідомляє, що всюди була одна й та сама відповідь, суть якої цілком вписується в народний вислів “нема ніде нічого”.
У 2009-му головний санітарний лікар області звітував про кількість хворих кілька разів на день. На кінець жовтня їх було вже понад 3000. 1 листопада, коли тут заведено відзначати День поминання померлих, багато хто вирішив утриматись від візитів на цвинтар, щоб не наражати себе та інших на небезпеку.
Що відбувалось на базарах міста
Головний ринок міста, як і інші базари, працювали, але покупців було небагато. Деякі продавці й покупці за власною ініціативою одягли маски. Людям пояснювали, чому це важливо, але ніхто до таких заходів тоді не змушував.
Один чоловік розповідав, як, відвідавши Львів, помітив, що там тоді всі були в масках поголовно, тому запровадив цей досвід і на Закарпатті. Продавці відзначали великий попит на часник і лимони. Відвідувачі ринків підтверджували, що беруть і їдять ці дари природи задля поліпшення імунітету, також вони активно розбирали цибулю.
Подальші спостереження за торгівлею допомогли помітити, як продавці пропонували чудодійні ліки, зокрема ісландський мох, який буцімто легко виліковував від кашлю та запалення легенів, а отже, рятував і від свинячого грипу. Кульки моху розходились одна за одною.
На міських вулицях слово “грип” було на вустах у всіх. Хтось казав, що маски потрібно міняти кожні 4 години, хтось стверджував, що вони не допоможуть зовсім. Інші переймались тим, що закриють кордон, а це унеможливить ведення бізнесу. Для закарпатців же бізнес у сусідніх західних країнах – головне джерело виживання й добробуту. Такі настрої інформагентство Уніан назвало “вірусом паніки”.
Аптеки
Дивовижно, але аптеки в той час не спромоглися стати джерелом захисту від епідемії. Ужгородці нарікали: максимум, що можна дістати, об`їздивши пів міста, – це рулон марлі. Дехто зайнявся самостійним пошиттям пов`язок. Утім, фармацевти пояснювали, що дефіцит стався через шалений попит на такі речі. Усе розкупили ще після перших повідомлень про спалах H1N1.
Подібна картина в майбутньому повторювалась не раз: повідомлення в ЗМІ, ажіотаж, дефіцит, зниження попиту.