Закарпаття являється, напевно, найбільш віруючим в народні прикмети краєм. Саме тут відзначення великих релігійних свят, на кшталт Різдва Христового чи Великодня, відбувається у кожному будинку. У такі дні багато хто залишається вдома, щоб якнайкраще підготуватися до того чи іншого свята. Але які є традиції в регіоні, яких досі дотримуються? І які, можливо, незвичайні для більшості українців традиції і вірування тут досі існують? Про це й йтиметься далі у статті на iuzhhorod.com.
Святвечір та Різдво Христове
Жителі Закарпаття дуже ретельно готуються до Святвечора напередодні Різдва. За традицією, ввечері у всіх будинках кипить робота, адже хороша господиня має приготувати цілих 12 пісних страв на Святвечір. Жоден закарпатець не сяде за стіл, доки не зійде перша вечірня зірка. Тільки тоді кожна сім’я сідатиме за прикрашений стіл у парадному чи традиційному одязі. Таке оздоблення для закарпатців просто необхідне, адже, за повір’ям, це означає, що на сім’ю чекатиме везіння і багатство протягом всього року. Також деякі сім’ї зв’язують між собою виделки та ложки після того, як трапеза була закінчена. Це необхідно для того, щоб родина залишалася міцною й надалі.
На Закарпатті дуже часто можна зустріти господаря будинку, який виходить у садок із сокирою та починає, якщо можна так сказати, “лякати” дерева, які не давали гарний урожай цього року. Господар замахується сокирою на дерево і дає обіцянку його зрубати, якщо й у наступному році знову буде поганий урожай.
Також є повір’я, що в жодному разі не можна пускати першою дівчину в будинок на коляду. Колядник має бути обов’язково молодим хлопцем, адже тоді господарям будинку везтиме цілий рік.
Є тут і традиція, яка майже не дотримується. Її можна побачити, а точніше почути лише в маленьких селах. Справа в тому, що раніше люди в ніч на Різдво виходили з трембітами на вулицю і гулом сповіщали про початок святкування Різдва. Нині так роблять лише деякі старці, які ще пам’ятають таку давню традицію.
Як і в багатьох регіонах України, добрий господар будинку дякує за коляду. У давні роки вдячністю були солодощі, фрукти та подібні маленькі подаруночки, у XXI столітті ж – це гроші та рідше солодощі. Також увечері молоді хлопці збираються разом та ходять колядувати до незаміжніх дівчат.
Святкування Великодня
На свято Великодня, як у всій Україні, так і на Закарпатті традиційно печуть паски. У Чистий четвер господарі прибирають увесь будинок, бо буде Страсна п’ятниця – день жалоби, коли не можна господарювати. Забороняється співати та веселитися. Кажуть, що люди, які сміються у Велику п’ятницю, плакатимуть увесь рік. Кульмінація цього дня – винесення плащаниці. Старше покоління намагається цього дня нічого не їсти, хоча багато хто поститься аж до неділі.
У суботу всі закарпатці готуються до Великодньої святкової трапези та складають кошик. Окрім стандартної у всіх регіонах паски, у кожному куточку Закарпаття в кошик кладуть щось своє. У когось традиція класти в кошик тістечка та пляшку вина, як на Мукачівщині, у Бороняві святять відвареного чи смаженого півня. Загалом у кожного села та міста Закарпатської області є щось своє.
Коли кошик склали, усі дружно йдуть на службу. Ніхто не повинен цієї ночі спати. Жителі Закарпаття мають повір’я, що той, хто спить у таку велику ніч, проспить своє щастя. Весь народ рано-вранці, після служби, відразу ж дуже швидко біжить додому. Є повір’я, що хто наскільки швидко прибіжить, настільки швидко і легко у людини йтиме господарство в цьому році. Окремо є прикмета, що стосується дітей. Якщо в сім’ї двоє дітей, то хто швидше добереться додому, той собі цього року знайде другу половинку і одружиться.
До Великодня на Закарпатті кожен намагається купити собі якусь нову річ. Ця традиція пов’язана з весною, оновленням та пробудженням природи. Ще з давніх-давен у регіоні святкова понеділкова служба, після якої люди тричі обходять церкву з хоругвами, – це чудова нагода для молодих дівчат та хлопців похвалитися своїми новими вбраннями.
У Великодній понеділок тутешні церкви цілий день б’ють у дзвони. Саме в цей день будь-який хлопчик може спробувати особисто подзвеніти. Хоча переважно, звичайно ж, дзвіницею займається дзвонар, але саме на Великдень зробити це може будь-хто. Є й дуже цікава прикмета, пов’язана із дзвіницею. Якщо на Великдень постояти під дзвоном, то цілий рік буде міцне здоров’я.
Водохреща на Закарпатті
Більшість обрядів Хрещення на Закарпатті дуже тісно пов’язані з урочисто-святковим освяченням води. Місцеві жителі після традиційного ранкового богослужіння з хоругвами, релігійними піснями та молитвами прямують до річки. Якщо на водоймі утворився товстий лід, то в ньому прорізується ополонка у вигляді хреста. Вважається, що саме ополонка такої форми має чудодійну силу. Багато етнографів, які вивчають історію Закарпаття, відзначають, що воді, яку святили, приписували божественно-цілющі властивості.
За повір’ям предків сучасних закарпатців, коли священик кропив воду, нечисті сили вискакували з такої води і поверталися лише коли в річці починалося прання. Багато жителів досі вірять, що якщо людина багато грішить, то їй необхідно набрати в рот води і піти на Водохреща, щоб покупатися у річці, тоді нечистий дух залишить тіло грішника. Також таке потрібно зробити дівчатам, які довго не можуть вийти заміж. За повір’ям, якщо дівчина довго залишається одна, то це їй зробив нечистий дух або зла чарівниця.
Як святкували Вербний тиждень на Закарпатті?
На це свято також дуже чекали всі закарпатці. Народ сходився до церкви, а священник кропив вербу. За християнським вченням, у цей час Спаситель Христос в’їжджав до Єрусалиму на віслюку, а місцеві жителі всипали перед ними доріжку пальмовим листям. Звичайно ж, в Україні загалом, і на Закарпатті зокрема, пальми не ростуть, зате чудово ростуть вербові гілки.
Вербові гілки в церкві намагалися вихопити переважно діти, адже кому більше дістанеться, той буде щасливішим наступного року. Потім усі діти радісно бігали вулицями і били один одного гілками примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є, від нині за тиждень буде Великдень”. В ті часи люди вірили, що якщо побити дорослу людину вербою, то на людину обов’язково чекатиме здоров’я, веселощі і багатство, якщо дитину, то вона буде сильна, добре виросте і знаходитиметься в гармонії з природою, що було для людей давнини дуже важливим. Крім цього, після церкви кожен йшов на цвинтар і клав кілька гілочок верби своїм померлим родичам на могили, щоб вшанувати їхню пам’ять. Повертаючись до себе додому, люди встромляли гілочки в купі землі десь на городі або у своєму саду. Вважалося що, якщо верба прийметься, то молода дівчина чи хлопець, які живуть у цьому будинку, обов’язково вийдуть заміж або одружаться. Освячену гілочку верби також клали в хліві та стайні, щоб захистити домашню худобу від хвороб та пристріту. Також вважалося, що гілочки верби охороняють будинок, хлів та двір від пожеж.
Народ Закарпаття мав повір’я, що священні вербові котики надають весняної енергії, а тому їх кидали в кашу і з’їдали. Якщо людина мала в господарстві бджіл, то він після приходу з церкви з освяченою вербою обходив навколо своїх вуликів, щоб бджоли роїлись.