У XXI столітті багато людей не ходять до церкви, не моляться і навіть не вірять у Бога. І таким людям може здатися, що священнослужителі та монахи, які віддають своє життя богослужінню, як мінімум дивні. Але Іван Маргітич так не думав. Він віддав служінню Богу та в свою чергу народу Закарпаття все своє життя. Цей видатний діяч Закарпаття ріс із Богом від колиски до смерті і жодної секунди не сумнівався у тому, що він робить. Тож як прожив своє життя цей видатний діяч? Що він зміг зробити? І чому його досі пам’ятають? Про це і йтиметься у статті на iuzhhorod.com.
Перші роки життя
Народився Іван Маргітич 4 лютого 1921 року в родині Терезії Костак та Антона Маргітича в селі Велика Чингава (яке в 1946 році було перейменовано на село Боржавське) Виноградівського району. Сім’я була багатодітною його батько та мати, привели на світ ще чотирьох доньок та двох синів. Але Іван був найстаршим сином. З ранніх років хлопчика виховували як християнина та водили до місцевої церкви. У XXI столітті таке може здатися для деяких дивним або необов’язковим. Але в той час це було звичайною практикою. Звичайно ж, не у всіх, кого за руку батьки приводили до храму, загорялося бажання присвятити своє життя Богу. Це покликання дуже вузького кола людей. Але ось в Івана з’явилося палке бажання стати священнослужителем. Початкову освіту ще юний Іван здобув у рідному селі, а згодом у 1932 році продовжив навчання в Севлюській міській школі. Під час навчання у Хустській гімназії він приєднався до “Пласту” (національна скаутська організація України). Навчаючись у Хусті, мешкав у гуртожитку гімназії. Навчанням хлопця займався професор релігії Д. М. Попович, а вихователем був Севастіан Сабол, відомий поет.
Ще за часів коли хлопчик був гімназистом, він мріяв поїхати як місіонер до Азії чи Африки. Він ще навіть не підозрював, що невдовзі служіння на батьківщині стане не менш небезпечним і складним, ніж у незвіданих краях серед сотень язичників.
Поки Іван Маргітич навчався у гімназії, розпочалася Друга світова війна. Піднялася і згасла Карпатська Україна. Підкарпатська Русь перейшла під владу Угорщини. У 1941 році він закінчує гімназію на відмінно і за рекомендацією Дмитра Поповича вступає на навчання до Ужгородської духовної семінарії. З 1941 до 1946 року Іван Маргітич студіює теологію в Ужгородській богословській семінарії. Тут його наставниками та викладачами були єпископ Олександ Хіра та Теодор Ромжа. Саме через його зв’язки з єпископами того ж літа, після першого курсу за Іваном Маргітичем прийшла угорська контррозвідка, звинувативши його у підпільній діяльності та читанні журналу Карпатської січі «Наступ». Він уперше був заарештований і засуджений до двох років ув’язнення. Разом із ним судили також двох старших греко-католицьких священників. Тодішній єпископ Олександр Стойко клопотав про їхнє звільнення перед регентом Угорщини Міклошом Горте. На той раз Маргітича відпустили. Однак дуже скоро на місце однієї влади прийшла зовсім інша.
Маргітич за радянських часів
У 1946 році Закарпатська область офіційно приєдналася до СРСР. Івана Маргітича висвятив священник єпископ Теодор Ромжа, який почав керувати Мукачівською греко-католицькою єпархією після смерті Олександра Стойки. Як згадував Маргітич, його батько дуже не хотів, щоб його старший син був все життя неодружений. Однак його не могли переконати вчинити інакше. Як визнав сам Маргітич: «Я свідомо хотів цього. Смерть матері затвердила мене в моєму намірі. Я зрозумів, що життя тимчасове та скороминуще. Хотів повністю жертвуватись для служби народу, а сім’я накладає певні обмеження». Навіть у старості Іван Маргітич не шкодував про свій вибір.
Так чи інакше з приходом комуністичної влади для церкви настали “темні часи”. Священників брали на допити, висилали та заарештовували. І для сім’янинів горе було просто величезним, бо страждали ще їхні діти та дружини. Серед інших забрали в катівню парафіяльного священника Успенської церкви у Рахові Стефана Уйгелі. На його місце владика Теодор Ромжа призначив Івана Маргітича. Сам Ромжа скоро також був ліквідований. На тих, хто залишався вірним церкві, чекали жорстокі репресії. Найдовша частина пасторського служіння Івана Маргітича пройшла у підпіллі. На початку 1949 року працівники КДБ відібрали у нього ключі від храму та прогнали з парафії. З того часу він був змушений ховатися. Він повернувся до села Боржавське, однак і тут йому не дали спокій агенти влади з допитами та наклепами. З Маргітичем неодноразово проводили “профілактичні бесіди”.
Служитель церкви ховався у рідному домі, підтримуючи зв’язок із парафіянами через батька. На Великдень 1947 року Іван посвятив паски між селами Варшавське, Онок та Великі Ком’яті. Не дивлячись на всі заборони та переслідування Іван Маргітич розпочав підпільне служіння в Боржавській долині. До нього приєдналися інші отці вигнанці – Іван Роман, Іван Ченгері, Іван Горинецький та Петро Орос. Жити перебралися до тітки Маргітича, в якої була вільна кімната. Разом вони створили підпільну групу греко-католицьких священників, яка обслуговувала потреби вірян в різних містах та селах Закарпаття.
18 вересня 1951 року Івана Маргітича засудили до 25 років позбавлення волі з обмеженням прав на п’ять років. Він був відправлений до ГУЛАГу, який розташовувався поблизу Омська. Звичайно ж, умови там були просто нестерпними. Лише зі смертю Сталіна в березні 1953 року настав той самий етап “відлиги” в політичному житті країни, а потім довгоочікуване звільнення політичних в’язнів. У вересні 1955 року Іван Маргітич був звільнений з табору та отримав можливість повернутися до рідного села. Маргітич, виконуючи свою пасторську роботу в підпіллі, завжди підтримував контакт зі священниками та єпископами Мукачівської, Івано-Франківської та Львівської єпархій.
Священнослужитель за часів незалежності України
Після легалізації греко-католицької церкви 20 листопада 1989 року владика Іоанн як єпископ-помічник бере активну участь у відродженні греко-католицьких громад і парафій Мукачівської єпархії. У червні 1990 року єпископ Маргітич разом із єпископом Семедієм та Головачем брав участь у синоді ієрархів української греко-католицької церкви в Римі, де 24 червня папа Іоанн Павло ІІ зустрівся з володарями з України. Святий отець своєю буллою 5 січня 1991 року підтвердив таємну хіротонію і призначив Івану титулярну єпископську столицю Скопеленську в Емімонті та назвав єпископом-помічником владики Семідія.
Владика Іван Маргітич своїми виступами за об’єднання Мукачівської єпархії та української державної католицької церкви, а також за активну участь у житті краю отримав титул “народний єпископ”. Помер священнослужитель Іван Маргітич у віці 82 років 7 вересня 2003 року під час освячення нового престолу біля церкви у селі Пилипець. Похорон пройшов 10 вересня 2003 року за участю багатьох священнослужителів та парафіян.
Де похований священнослужитель?
Народний владика був похований у Боржавському, у підземному приміщенні церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яка була збудована за його ініціативою. Потім у храмі під святилищем облаштували особливий саркофаг, куди 4 лютого 2017 року урочисто перенесли єпископа.