Чи хтось пам’ятає “Золоту команду”, якою прозвали київське “Динамо”? Василь Турянчик входив до її складу, був основним гравцем і мав дуже багато цікавих епізодів у кар’єрі. Серед них і можливий перехід до “Спартака” із Москви, якому завадила служба в армії. І раптова хвороба, яка могла б позбавити Турянчика чемпіонського звання, пише сайт iuzhhorod.com.
Від Мукачева до Львова
Василь Турянчик народився 17 квітня 1935 року в селі Чинадієво Мукачівського району. Там розпочав займатися футболом. Виступав за мукачівську команду “Червона зірка”. У 15 років перебрався до іншої дитячої команди з Мукачево “Іскра”. А далі грав за мукачівське “Динамо”. Саме там зовсім юного футболіста помітили тренери ужгородського “Спартака”.
В Ужгороді юного таланта помітив тренер Бартолон Вейґ, який одразу ж взяв Турянчика під своє крило. У команді тоді виступали переважно угорськомовні футболісти. Василь Турянчик угорською володів, тож влився в колектив одразу. У команді потрапив до складу “Б” через свій юний вік, але відчував, що плідна робота виведе його на вищий рівень.
На той час Турянчику довелося виступати на позиції захисника. Там почав зароджуватися як футболіст. У складі одразу ж здружився з Андрієм Гаваші (також легендарний гравець “Динамо”), який на той час також виступав за молодіжний склад. А коли сезон підійшов до завершення, то Василю Турянчику довелося за віком йти служити в армію.
Тоді у футболістів були привілеї, і їх в основному забирали у військові частини із футбольними клубами. Призвали служити до Львова та грати за команду Окружного будинку офіцерів. Там Турянчик показував справжній клас, адже був сформованим футболістом.
Тим більше, команду ОБО тоді тренував чотириразовий чемпіон СССР Олексій Гринін, а його помічником був найкращий футболіст Львівщини Мирослав Турко. Такий тандем міг не тільки добре організувати тренувальний процес, а і навчити молодих футболістів.
У 1957 році футбольний клуб, за який виступав Василь Турянчик, зустрівся в 1/8 фіналу Кубка СССР із московським “Спартаком”..
За крок до Москви
Саме гра проти “Спартака” наробила великого галасу і змусила звернути увагу провідних тренерів Радянського Союзу на молодого Василя Турянчика. Команда зі Львова тоді навіть перемагала москвичів з рахунком 1-0, але у підсумку перемогу не втримала і програла 1-2.
Після матчу до Турянчика підійшов начальник московського клубу Микола Старостін і попросив написати заяву про перехід до “Спартака”. Для закарпатського футболіста це було одночасно і шоком, і відчуттям визнання, адже на той час “Спартак” вважався найкращою командою країни.
Через кілька днів Турянчика почав вмовляти гравець московського клубу Іван Мозер, який також був закарпатцем. Його переконливі слова майже переконали Василя сідати в потяг та їхати до Москви. Та коли рішення вже було прийнято, свою роботу зробили в Окружному будинку офіцерів.
Чи це був збіг обставин, чи то в армії дізналися про бажання “Спартака”, але Турянчика у клуб не відпустили. Навпаки. Надали офіцерське звання та відправили у московський “ЦСКА”, навіть не питаючи. Вже прибувши в розташування “армійців” Турянчик зміг зв’язатися із маршалом сухопутних військ СССР Андрієм Гречком та домовитися про демобілізацію.
Демобілізація була надана не просто так. Основною умовою була заборона виступів за інші московські клуби. Тож Турянчик одразу ж повернувся в рідне Закарпаття.
Рік в Ужгороді й нова мрія
Для відновлення кар’єри Турянчик повертається в ужгородський “Спартак”. Там проводить трохи більше сезону під керівництвом тренера Михайла Михайлини. А далі закарпатців Турянчика, Гаваші та Сабо запрошує Олег Ошенков до “Динамо”.
Сам Турянчик думав, що буде довго працювати задля того, аби нав’язати конкуренцію вже досвідченим “динамівцям”, але головний тренер Ошенков одразу ж кинув у бій закарпатського футболіста. Грати довелося на звичній позиції у центрі захисту. Суперником був “Локомотив” де “Динамо поступилося, а головного тренера Ошенкова звільнили.
Перебуваючи в Москві, у “Динамо” наступна гра була проти “Спартака”. Вже і тренера нового назначили. Ним став В’ячеслав Соловйов. Новий тренер одразу змінив позицію для Турянчика і відправив його атакувальним півзахисником допомагати нападу.
Потім Василя Турянчика використовували як флангового захисника, а далі відправляли в опорну зону, де він страхував центральних захисників. Турянчик на усіх позиціях діяв безпомилково і тому став універсальним футболістом для тренерів. Схоже, що нова мрія стала реальністю і Турянчик став справжнім професійним футболістом в одному із кращих клубів країни.
Золота команда
У 1960 році Соловйов зробив справжню революцію в команді. Прибрав усіх ветеранів та порушників режиму. Натомість давав грати молодим. Звичайно ж, гравці без досвіду часто помилялися, що ставало причиною невиправданих втрат очок. Та у тренера були свої плани.
Турянчику подобалося те, як працює новий тренер із командою. Він добре розумів все, що намагався донести йому Соловйов. Крім цього всього, молоді футболісти змогли поїхати в Англію, де зустрілися проти лондонських “Арсеналу” та “Астон Вілли”. Саме тоді на цьому турне “Динамо” зустрілося із “Сантосом”, а Турянчик мусив протистояти самому королю футболу Пеле.
У команді прогресували всі. Соловйов оголосив команді, що наступним сезон має бути чемпіонським. Тож тренувальної роботи лише додалося. Команда добре відіграла другу частину сезону 1960 року і команда пішла у відпустку.
У новому сезоні усі товариські матчі та початок чемпіонату пройшли без Турянчика. Зірковий захисник захворів на хворобу Боткіна (жовтухою). Після тривалого часу у лікарні гравцю було рекомендовано уникати фізичних навантажень. Тож Турянчик на матчі приходив лише на трибуни.
Лише в середині чемпіонату Турянчик почав виходити на кілька хвилин за дубль “Динамо”. Соловйов особисто слідкував за відновленням гравця, а тому навіть давав особисті поради, а згодом взяв на тренувальний збір в Італію, де Турянчик вже почав грати знову з основою.
Власне вже другу частину чемпіонату Василь Турянчик грав в основі. У матчі проти московського “Торпедо” забиває переможний гол, який ґарантує київському “Динамо” титул. Далі клуб грає у потрібну нічию із харківським “Авангардом”. І історично стає чемпіоном Радянського Союзу. Це був перший раз, коли титул не дістався московському клубу.
Гегемонія “Динамо”
Далі на “Динамо” очікували два сезони спаду. Турянчик тоді грав в основі, але знову ж таки під орудою нових тренерів гравця перекладали із позиції на позицію. Футболіст намагався викладатися на всі сто, але багато було сторонніх чинників, які не давали цього робити. У команди була погана тренувальна база, та ще і багато гравців завершили ігрові кар’єри.
Попри погані результати клубу, Турянчик дебютує в єврокубках. “Динамо” виступало на той час у розіграші Кубка кубків. Навіть обіграли двох суперників. Ірландський “Колрейн” та норвезький “Росенборг” шансів проти київського клубу не мали, а от шотландський “Селтік” вже сам пройшовся по “Динамо”. Тоді у першій грі київський клуб програв із рахунком 0-3.
Наступні три сезони, а саме 1966, 1967 та 1968 років Василь Турянчик стає чемпіоном СРСР у складі “Динамо”. Василю вже на той час було 33 роки, а він і досі грав у основі. Загалом за київський клуб провів 10 років і зіграв 308 матчів. Також на рахунку Турянчика 12 забитих м’ячів.
Що ж було далі…
Ігрову кар’єру Турянчик закінчив у 35 років у складі мукачівських “Карпат”. У 1971 році став головним тренером ужгородської “Говерли”, але довго там не протримався. Майже одразу після звільнення почав працювати з молодим поколінням. Став тренером відділу спортивної школи “Спартак” Ужгород. Далі очолив Іршавську футбольну школу, а потім очолив мукачівський “Керамік”.
Вже за часів незалежності почав працювати головним тренером у “Карпатах” з Мукачева. У 1998 році почав свою роботу в структурі клубу ОСК “Закарпаття”. Там спочатку був начальником команди, а згодом і віцепрезидентом. У підсумку працював в структурі ужгородської “Говерли”, а згодом вийшов на пенсію.
Василь Турянчик помер 31 березня 2022 року на 87 році життя. У Мукачеві напроти місцевої ДЮСШ відкрита статуя футболіста у повний зріст, де гравець б’є по м’ячу ударом через себе.