В кінці ХІХ століття на спортивне життя світу чекав кардинальний перезапуск. Революційні зміни розпочалися із футболу, який поступово переростав у професійний, а згодом фінансова складова перемогла й в інших видах спорту. Гандбол як спорт виник у 1898 році, але до цього вже активно практикувався футболістами у Данії на тренуваннях взимку, пише сайт iuzhhorod.com.
Вертаючись до 1898 року можна ознайомитися з історичними записами про те, як викладач фізичного виховання із Данії Гольґер Нільсен ввів в уроки фізичної культури жіночі групи у гру з м’ячем. З того моменту було й зареєстровано у міжнародній спортивній класифікації нову спортивну гру під назвою гандбол.
Тоді ж у Чехії почали піднімати галас, нібито це їхнє право називатися початківцями цієї гри, адже у 1980 році вони провели змагання з гри “газена” (гра з м’ячем, яка нагадувала сучасну гру у “гарячу картоплю”). Проте ця гра була нерегламентованою і навіть не мала постійних правил. Дослідники також знайшли подібну гру у Німеччині, але вони були лише подібні до тієї, яку практикували в Данії.
У Радянському союзі перші всесоюзні змагання провели серед чоловічих та жіночих команд міст у 1955 році. Цікаво й те, що на спортивному майданчику грали у гандбол 11х11, як і у футболі (зараз це вже не практикують). У 1962 році спортивна федерація відмовляється від проведення гандболу 11х11 та залишає лише формат 7х7.
Гандбол на Закарпатті
У 1969 році справжній ентузіаст своєї справи Йосип Зупко вирішив створити гандбольну команду на базі Берегівської ДЮСШ ДФСТ “Спартак”. Одразу ж команда дебютувала у другій групі першості України. В тому ж році команда здобула перше місце та підвищилася до всесоюзного рівня.
В Закарпатській команді з’явилися одразу ж нові зірки не лише місцевого гандболу, а і світового. Дворазова чемпіонка світу Наталія Митрюк, майстри спорту міжнародного класу Людмила Задирака, Ольга Попович, Олена Кравецька, збірниці Радянського союзу Марія Маргітич, Єлизавета Субота, Катерина Левринц. І звичайно ж олімпійська чемпіонка, заслужена майстриня спорту Ніна Гецко-Лобова.
З Грузії до України
Якщо ж на Закарпатті спитають про гандбол, то у всіх одразу ж асоціація з Ніною Романівною. Народилася чемпіонка у місті Зестафоні (Грузія) 20 липня 1957 року. Ще у малому віці разом із батьками переїхала до містечка Берегово в Закарпатській області.
В цьому ж місті почала займатися гандболом. Тренером юної спортсменки був Йосип Зупко. Одразу ж тренер побачив у Ніні Романівні потенціал і вже у 13 років дівчину викликали до молодіжної збірної країни. Сама ж Ніна Гецко неодноразово зізнавалася, що мріяла стати спочатку фігуристкою, адже вважає цей вид спорту справжнім мистецтвом, де поєднані граціозність, витонченість, пластичність та елегантність.
Ніна Гецко-Лобова була воротарем за позицією. У Берегівському гандбольному клубі була основною, починаючи з 1972 року і аж до 1989 року. Через 17 років вірної служби у складі закарпатського клубу, переїхала до Будапешту. Там грала у складі багаторазового володаря Кубка європейських чемпіонів “Вашаш”.
У 1991 році вирушила у холодну Ісландію. Там підписала контракт із ГК “Стьярна”. У цьому клубі Ніна Гецко не лише ставала кращим голкіпером країни, а й була найрезультативнішим воротарем команди. Вболівальники зізнавалися, що йдуть на гру лише заради того, аби побачити, як Ніна Гецко-Лобова закине черговий м’яч із власних воріт у ворота суперниць.
Завершувала кар’єру в югославському клубі “Будучность”. З 1994 року по 1998 рік Ніна Гецко-Лобова стає 3-кратною чемпіонкою та володаркою кубка цієї країни. Також була визнана найкращою воротаркою Югославії.
Олімпійське золото
На Олімпійські ігри в Монреаль 1976 року кваліфікувалося шість жіночих збірних світу. Це були перші ігри, де гандбол провели серед жінок. Велику увагу тоді звертали на Угорщину та на збірну Німецької Демократичної республіки. Радянський союз на той час мав дуже сильну чоловічу збірну, але жіноча збірна на той час була темною конячкою.
Ніна Гецко-Лобова була у заявці на Олімпійські ігри, але нав’язати конкуренцію основній воротарці Наталії Тимошкіній не могла. Тож поїхала у Монреаль як резервна захисниця воріт.
У першому ж матчі збірна Радянського союзу розгромила канадок – 21:3. Далі була звитяга над румунками – 14:8. Дуже важка гра була проти угорок. Там команди видали рівну гру, але у підсумку збірниці СССР перемогли з рахунком 12:9. Жінок зі збірної Японії гравчині Радянського союзу не помітили й перемогли їх із рахунком 31:9.
Вирішувалася доля золота в останній грі проти збірниць Німецької Демократичної Республіки. Перша половина зустрічі завершилася із рахунком 7:5 на користь радянської збірної. У другій половині гри німкені почали агресивно атакувати і навіть могли б переламати хід подій, але, у підсумку, здалися – 11:14.
Здобувши золото, Ніна Гецко-Лобова стала Олімпійською чемпіонкою в 19 років. В місто Берегово вже приїхала у новому статусі. В рідному місті колеги по команді зустріли чемпіонку зі сльозами радості та морем квітів. Також на базі спорткомплексу у Берегові організували зустріч із мешканцями районного центру, які змогли поспілкуватися із Ніною Романівною.
Чемпіонка світу
У 1982 році в Будапешті проходив Чемпіонат світу. Туди Ніна Гецко-Лобова вже поїхала у статусі основного голкіпера збірної. Напарницею Ніни Романівни була також закарпатка Наталія Митрюк. Обидві гравчині були надійними на своїй позиції, тож тренер Ігор Турчин не переживав і давав обом спортсменкам достатньо часу на майданчику.
На груповому етапі дівчата перемогли суперниць із Південної Кореї, Румунії та Болгарії. Далі була фінальна частина. Спочатку збірниці Радянського Союзу переграли збірну НДР з рахунком 15:14. Напружена гра була і проти збірниць із Югославії – 21:19. Важко вдалася гра із Чехословаччиною – 14:12. Та була перемога над Південною Кореєю – 23:21.
Гра з господарками турніру вже нічого не вирішувала. Проти збірної Угорщини важливим був хіба що престиж. Підопічні Турчина ту гру програли, але за підсумками набраних очок залишилися на першій сходинці.
У рідному місті Ніну Романівну знову зустрічали із великим розмахом. За згадками самої спортсменки, привітань було навіть більше, ніж після Монреалю. Крім цього, вітати чемпіонку світу приїхало і керівництво області.
Після завершення кар’єри
Ніна Гецко-Лобова живе у рідному місті Берегове з 1998 року, відтоді як завершила виступи у Югославії. Там разом із чоловіком розвивала спорт через спортивну організацію “ВіЖиБу”, яка із часом стала “Віжи-3000”. У 2004 році очолила Федерацію гандболу Закарпаття. Постійно працювала над розвитком ручного м’яча у регіоні.
У 2006 році берегівчанку нагородили орденом Княгині Ольги III ступеня. А трьома роками раніше у рідному місті її визнали почесним громадянином Берегова. Також започаткували й проведення міжнародного гандбольного турніру “Кубок Карпат”, який присвячений олімпійській чемпіонці Ніні Гецко.
Сама ж спортсменка незмінно проживає у місті Берегово. Постійно бере участь у спортивній життєдіяльності міста та переживає за здобутки юних гандболістів та гандболісток області на всеукраїнському рівні.